Як говорив американський підприємець Генрі Форда, тільки 2 стимули примушують людей працювати. Це — бажання зарплати і страх її втратити.
У різних суспільствах, релігійних і філософських вченнях праці надається різне значення. Десь вона сприймається як щось примусове та зовнішнє, десь як форма вільного вираження творчого початку, десь як життєва потреба людини, десь як соціальна необхідність, а десь як моральний обов'язок.
Наприклад, християнство, сприймає імператив праці як покарання за гріхопадіння. Тобто праця сама по собі бачиться як щось негативне, але, з усім тим, що служить справі спасіння та спокутування гріхів.
Обов'язок кожного християнина — мужньо працювати та подужувати перешкоди, через те, що це входить в умови людського існування. Власне, у рамках християнської культури чесна праця є шляхом до спасіння.
У марксистській філософії природа праці осмислюється у дусі дарвінізму, — як наслідок боротьби за виживання давніми людьми. Разом із тим, трудова природа людини тут наділяється позитивним моральним початком: «Праця сам по собі є благо, а відчуження результатів праці — у формі привласнення додаткової вартості — є зло».
Так праця стає етичною та ціннісною категорією, яка зумовлює структуру всієї марксистської ідеології. Гедоністична теорія розглядає працю як чисто негативне явище, в якому виражається чисто зовнішня необхідність, яка обмежує людську свободу, а найвищою цінністю, навпаки, є відпочинок і вільний час.