Цивільні додатки на військовій службі: як Signal став критично важливим.
Формально, згідно з наказами, положеннями та розпорядженнями, військовослужбовцю заборонено навіть використовувати смартфон.
У своїй новій резонансній статті про роль технологій у сучасній війні генерал Валерій Залужний усе правильно написав: і про 10–15 кілометрів kill-zone, і про марність використання в ній бронетехніки, і про моральну застарілість «високоточної зброї» на оперативному рівні.
Усе, як завжди в нього: зважено, лаконічно, по поличках.
Але я б хотів звернути увагу на той аспект у статті, який для більшості залишився майже непоміченим: використання військами сучасних месенджерів із наскрізним шифруванням.
Уже давно не секрет, що з 2022 року абсолютна більшість військових ЗСУ обмінюється даними та інформацією через Signal — як у приватному спілкуванні, так і в загальних чатах.
А в статті пан Валерій фактично констатує, що без цих самих «цивільних» шифрованих месенджерів військо просто не здатне воювати. Себто воювати так, щоб не бути знищеним. А тим більше — перемагати ворога.
І це нова реальність, яку треба прийняти та адаптувати під неї регуляторну базу ЗСУ. Зрозуміло, що мертві норми ніхто й не думає виконувати під час війни — від головнокомандувача до солдата, але формально це є доволі серйозним порушенням, і «перевіряльники» колись дочекаються свого часу.
І до речі, якщо вже заговорили про військові заборони та Signal.
Міністр оборони США Піт Геґсет був двічі публічно зловлений на передачі секретних даних у чатах цього месенджера.
Чи його звільнили за це? Та ви що.
Чи взагалі якось покарали? Боже збав.
Натомість пан Геґсет наказав установити в себе на комп’ютері десктопну версію Signal — попри пряму та явну заборону це робити. Та й загалом на території Пентагону немає доступу до мобільного зв’язку, а також заборонено користуватися особистою електронікою, у тому числі стільниковими телефонами.
До речі, офіційні представники офісу міністра оборони США заперечують факт використання їхнім шефом месенджера Signal на робочих комп'ютерах. Але за фактом — він використовує. Тобто — все, як у нас.
Це просто факт, який уже неможливо ігнорувати. Тому слід або вбудувати його у свою реальність, або свідомо бути готовим до слабшої позиції, яка неминуче призведе до подальших поразок.
До речі, Signal, хоча і вважається найкращим серед безпечних месенджерів, не є безгрішним. А ще — не єдиний варіант. Зокрема, до його нечисленних недоліків міжнародні експерти відносять юрисдикцію — Сполучені Штати.
А тим часом існують менш відомі, зате не менш надійні месенджери з юрисдикцією Швейцарії, наприклад.
Експерти можуть довго сперечатися про сек’юрність різних месенджерів, чи можна передавати ними закриті дані, наскільки це конфіденційно, хто може мати до них несанкціонований доступ, які ще існують ризики, якими з них можна знехтувати за певних умов, і про багато інших проблем сучасного месенджингу.
Залужний же у своїй статті просто зафіксував реальність — таку, яка вона є тут і зараз.
І по факту наразі без Е2ЕЕ-месенджерів просто неможливо бути ефективним.
А в умовах війни — навіть просто бути живим.
Отака c’est la vie.
P.S.: До речі, у тих же Штатах, з їхнім астрономічним військовим бюджетом (майже 900 мільярдів доларів), — досі не розробили власний суперзахищений «військовий месенджер». І навіть не збираються. Як думаєте, чому?