Москва була і залишається дійсним Колосом на глиняних ногах, стоячи на болотах. Тож її знищення – справа колективної волі та духу.
Колективний Захід дає нам рівно стільки зброї, скільки потрібно. Ну, все це для того, щоби російські окупанти не витіснили ЗСУ до польського кордону, а ЗСУ не викинули російських окупантів за поребрик.
Для нас це – об'єктивна даність. Вона, обумовлена неспроможністю євроатлантичної спільноти діяти згідно з принципами міжнародного права та стратегічною доцільністю: так, як вона діяла у 1990 році в Кувейті й у 1999 році в Югославії.
Бо РФ у рази потужніша за Ірак і Сербію. А ще РФ має солідний арсенал ядерної зброї, яку не вагаючись застосує проти тих, хто здумає силою вернути її у правове поле.
Щоб укоротити Владіміра Путіна, колективному Заходу доведеться радикально змінити весь свій modus vivendi та перетворитися на суцільний воєнний табір. Однак після 70 років тотального розслабону – це завдання, відверто кажучи, із царини фантастики.
Найближчим часом нас, швидше за все, таки чекає квазізаморозка конфлікту за сценарієм 2014-2015 років. Тільки от із ще більшим масштабом втрат і руйнувань, які ми не осягнули до кінця.
Практика показала, що краще, ніж улітку-восени 2014-го без залучення великих міжнародних гравців у світову війну (коли пішло звільнення Луганської та Донецької областей, нашими власними силами, перерване введенням у дію регулярних частин російської армії та "підставою" дніпропетровського клану і завершене освистаними ідіотами Мінськими угодами) зробити було об'єктивно неможливо. Це доведений нещодавно кривавим минулим факт.
Подальші поступки Путіну: зміна влади в Україні (не без участі західних ЗМІ, фондів і їхніх годованців), розведення військ, роззброєння, підписання документів з новими формулами тощо, – привели до тотальної війни, економічного колапсу і стамбульських протоколів. Це все ще гикатиметься нам у майбутньому.
Шкода порядних людей, які зберегли гідність і здоровий глузд в умовах загального помутніння розуму й атрофії совісті. Але ситуація поки що не безнадійна і дає здоровим силам суспільства часовий люфт, аби перегрупуватися і підготуватися до нової битви у наступній точці біфуркації.