Не лише у нас, але і в Європі панує хибна думка, що західні інтелектуали завжди мають рацію. Певно, тому вони й проґавили Курську операцію.
Ну, справді, ніколи не розуміли, чому недурні люди так упевнені, що коли щось знаходиться під контролем умовно «колективного» Заходу (США, ЄС, НАТО), — то це вже неодмінно знак якості та привід розслабитися? Невже події по той бік українського кордону за минулі 11 років нікого нічому не навчили?
Західна цивілізація, безумовно, продуктивніша й гуманніша, ніж російська/китайська/арабська, але й західні лідери й стратеги можуть помилятися, чинити несправедливо та авантюрно. Навпіл поділена Корея, В'єтнам (колись їх також було 2), Ірак, Афґаністан, Сирія, вкрадена Йосєй Сталіним ядерна бімба, «Kiev chiken speech», душа в очах садиста-KGBіста, самогубча міграційна політика тощо.
Так, від українського суспільства (а тим паче свідомої його меншості) не так багато залежить, як нам би того хотілося. Але в точці біфуркації навіть малими силами можна повернути колесо історії у свій бік, якщо не ловити ґав і проявити високий рівень солідарності й самостійності мислення.
Затямте: щоби зупинити повзучий наступ РФ (не кажучи вже про перемогу), потрібна велика кількість важких озброєнь і талановитий та досвідчений командний склад збройних сил. Усе це може забезпечити тільки компетентна й патріотична на 100% українська центральна влада, а не купка волонтерів та сумнівних західних think-tank'ів, які живуть одним днем, і то вчорашнім.