Бойові дії ніяк не зупинили паразитів державного рівня всередині України. Навпаки, посилили їхнє шкідництво на всіх рівнях.
Стратегія адептів ліволіберальної ідеології в Україні по суті своїй дуже нагадує лицемірну більшовицьку коренізацію. Коли стало ясно, що знищити народи російської імперії одним махом не вдасться, Лєнін і Ко стали просувати окупованим етносам свої деструктивні наративи в національній обгортці.
Тому, коли населення повірило, що в їхній тюрмі народів можна жити й навіть щось там «відроджувати», вдарили геноцидом. А тих «митців», які помагали їм дурити народ, нагородили кулею в потилицю; і прикопали у карельському Сандармосі.
Слухаючи, як новітні експериментатори і нешн-білдери насвистують солов'їною про «відкрите суспільство», «демократію», «права людини», прайд, квір і політичну націю, мимоволі згадуєш про привид комунізму. Ну, той самий, що й досі бродить по Європі...
Коли українців орієнтують на війну за якусь абстрактну демократію (якої в нас зроду не було), тоді як під загрозою наша унікальна нація. Що саме? Ну, все оте наше, рідне, яке поперед горла не тільки московитам, але й різношерсним лівакам, сіоністам, полякам, мадярам тощо: