13 лютого 2004 року у катарській столиці московити підступно вбили другого президента Чеченської Республіки Ічкерія. Він став мучеником.
Автомобіль, в якому наступник Джохара Дудаєва повертався із п'ятничної молитви у головній мечеті Дохи, був підірваний закладеною під днище спеціальною міною. Його неповнолітній син Дауд Яндарбієв був тяжко поранений, але попри всі неприємності таки вижив.
Таким чином, путінська банда гебістів поповнила похмурий список своїх кривавих злочинів. У Кремлі давно мріяли вчинити розправу над Зелімханом Яндарбієвим, розповсюджуючи про нього всякі небилиці, обливаючи брудом задля політичної дискредитації.
Все своє життя він був гідним прикладом служіння ічкерійській національній справі, а його ім'я стало одним із символів священної боротьби народів Кавказу проти московства (рашизму) та російської окупації. За недовгий термін на посаді президента, Яндарбієв заклав підвалини державних структур влади, якими нині користується клан Кадирова.
«Я радий, що Зелімха зустрів смерть, перебуваючи у строю, гідно пройшовши свій життєвий шлях. Милість Всевишнього Господа велика, і на зміну йому, ІншАллаh, Всевишній нам дасть нових Зелімханів і Джихад триватиме. Аллаh дав, Аллаh забрав, на все — воля Господа світів», — прокоментував навесні 2004 року трагедію Шаміль Басаєв.
Слід зауважити, як кілька років кремлівські дітовбивці намагалися повісити на нього ярлик «міжнародного терориста» через Раду безпеки ООН. У той час, як карателям ФСБ не вдалося здійснити замах на життя Яндарбієва у межах РФ, агенти колишнього ГРУ діяли під прикриттям дипломатичного статусу московії.
Вибухівку до Катару було завезено дипломатичною поштою МЗС РФ. Влада арабської держави відзвітувала про затримання вбивць, але потім Доха за посередництва Вашинґтона пішла на угоду із Москвою і терористів ГРУ звільнили та повернули на батьківщину, де на злітній смузі розстелили червону доріжку.
Фактично, Кремль позірно зізнався у скоєному, почавши полювання за всіма критиками й опонентами на планеті. Невдовзі до дня народження бункерного діда путіна карателі ФСБ уб'ють незалежну журналістку-розслідувачку Анну Політковську, котра викрила злочини РФ в Ічкерії.
Зелімхан Яндарбієв народився 12 вересня 1952 року у селі Видрика посеред степів совєцького Казахстану у депортованій сталінським режимом чеченській родині. Це залишило незагоєну рану на долі волелюбного ічкерійця, чию коротку біографію викладаємо нижче:
- з 1969 року почав працювати різноробом та муляром, цікавиться літературною діяльністю;
- 1972 року забрали до лав Совєцької армії, а після демобілізації працював 2 роки помічником бурильника на буровій;
- у 1985-1986 роках — голова Комітету пропаганди художньої літератури Союзу письменників СССР, був головним редактором дитячого журналу «Радуга»;
- у 1987-1989 роках навчався у Москві на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені Максіма Горького;
- у травні 1990 року організував і очолив Вайнахську Демократичну Партію, метою якої було створення незалежної демократичної держави Ічкерія;
- з листопада 1990 року, після утворення Загальнонаціонального Конґресу Чеченського Народу, був заступником голови Виконавчого комітету Джохара Дудаєва;
- у серпні 1991 року організував масовий мітинг у центрі Грозного проти ГКЧП, заарештований КГБ, але після втручання Дудаєва звільнений;
- у 1991-1993 роках — депутат першого парламенту Чеченської Республіки Ічкерії, очолював комітет зі ЗМІ та свободи слова;
- 17 квітня 1993 року указом президента Дудаєва призначений віцепрезидентом ЧРІ, займався в основному ідеологічними питаннями; відвідував Литву та Сакартвело із дипломатичними місіями;
- у січні 1995 року провадив загальне політичне керівництво обороною центру Грозного (Джохара);
- у квітні 1996 року у зв'язку із вбивством Джохара Дудаєва, згідно із Конституцією ЧРІ, став другим президентом і одночасно виконував функції Верховного головнокомандувача Збройних Сил кавказької держави;
- у травні 1996 року очолив делегацію на переговорах у Москві з єльциним, підписавши угоду «Про припинення бойових дій у Чечні від 1 червня» (РФ цю угоду віроломно порушила);
- у серпня 1996 року під загальним керівництвом Яндарбієва чеченські муджахіди провели блискучу військово-політичну операцію «Джихад», у наслідок якої чеченський народ здобув перемогу у Першій російсько-чеченській війні;
- 27 січня 1997 року поступився президентством своєму бойовому соратнику Аслану Масхадову у зв'язку із програшем на виборах;
- у жовтні 1999 року призначений особистим посланцем президента ЧРІ у мусульманських країнах;
- у січні 2000 року очолив ічкерійську делегацію на переговорах з Ісламським Еміратом Афґаністан і провів низку зустрічей з аміром Муллой Омаром, що сприяло обопільному визнанню двох держав і встановленню дипломатичних відносин;
- у жовтні 2002 року ФСБ РФ оголосила Яндарбієва у так званий «міжнародний розшук», закликавши Інтерпол сприяти затриманню «вкрай небезпечного терориста»;
- у липні 2003 року Комітет Радбезу ООН у питаннях санкцій проти талібів, угруповання «Аль-Каїда» та пов'язаних з ними осіб на пропозицію Кремля включив Яндарбієва до свого «чорного списку», що легалізувало в очах міжнародної спільноти його вбивство агентурою ГРУ.