Степан народився у відомій полтавській родині з козацьким корінням, і був небожем Симона Петлюри.
11 червня 1993 року у м. Ґрімсбі, Онтаріо, Канада, на 96-му році життя скінчив свій земний шлях перший патріарх Київський і всієї України МСТИСЛАВ (СТЕПАН СКРИПНИК), який заснував духовний центр православ'я в Саут Баунд Брук - "Український пантеон".
Степан Скрипник (10 квітня 1898 - 11 червня 1993) народився у відомій полтавській родині з козацьким корінням, і був небожем Симона Петлюри.
Симптоматично, що в підсовєтській Україні його, як і С.Петлюру, таврували і табуювали.
Водночас тепер, коли його ім'я та діяльність стали відомими загалу, його заслужено називають одним з духовних лідерів нації, людиною непохитної віри.
У Києві та Полтаві його іменем названі вулиці, меморіальні дошки є у Львові, Києві та Івано Франківську.
З 1995 р. у Полтаві у будинку, де він народився, знаходиться меморіальний музей.
Будинок-музей Патріарха Мстислава, судячи з його стану, може невдовзі зникнути з мапи Полтави
Відомо, що родина майбутнього патріарха дотримувалася православних традицій, серед його родичів були священники, церковні, старости архієпископ, ігуменя, засновниці Покровського монастиря біля Феодосії.
Водночас в сім'ї плекалися й українські патріотичні настрої.
Ще під навчання в гімназії Степан долучився до нелегального українського руху.
Степан Скрипник закінчив гімназію в Полтаві та офіцерську школу в Оренбурзі. У березні 1918 р. вступив добровольцем до полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорозької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях з більшовиками.
Після поразки УНР в еміграції жив у Варшаві, закінчив Вищу школу політичних наук, долучився до розвитку кооперативного руху і українського шкільництва на окупованих Польщею українських землях Волині, у 1930-39 рр. був послом (депутатом) польського сейму від українців Волині, відстоюючи їхні інтереси.
З трибуни сейму він виголосив 20 промов, часто досить різких, щодо українського питання та захисту прав українців.
Згодом він прослухав курс богослов'я у Варшавському університеті та співпрацював із єпископатом і духовенством УАПЦ.
У Рівному разом із Уласом Самчуком видавав газету «Волинь».
У 1940 р. за нез'ясованих обставин у Львові померла дружина С.Скрипника. Він вирішив не одружуватися вдруге і натомість у 1942 р. прийняв постриг у ченці, був висвячений у ієреї та став єпископом Переяславської УАПЦ.
Невдовзі був ув’язнений окупаційною німецькою владою. Завдяки зусиллям єпископату і всієї спільноти УАПЦ, він був звільнений, але із забороною служити й проповідувати.
З 1944 року Мстислав жив та служив за кордоном, розбудовуючи українську церкву на чужині.
У 1947 р. як єпископ Паризький УАПЦ він був підвищений до сану архієпископа і відряджений до Канади.
В 1950 р. переїхав до США, де у 1971 р. був обраний головою УПЦ у США, країнах Західної Європи, Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії в сані митрополита.
Одним з найвагоміших здобутків митрополита Мстислава у США стала побудова духовного центру православної української діаспори у Бавнд Бруці - храм св. апостола Андрія, семінарія св. Софії, бібліотека, музей, консисторія, дім для пенсіонерів, пам’ятники митрополитові Василю (Липківському) і великій княгині київ. Ользі, цвинтар- пантеон визначних українців, де згодом він і сам був похований у крипті церкви св.Андрія.
Так, 5 червня 1990 р. на помісному Всеукраїнському православному соборі в Києві митрополит Мстислав був обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ.
Після проголошення УПЦ КП 1992 р. став її патріархом. У цьому статусі він сім разів був з тривалими візитами в Україні, відвідуючи різні міста, зокрема двічі побував у рідній Полтаві.