У сухому залишку на нашій ділянці фронту мінус два есмінці та невідома доля щодо повноправного членства у Північноатлантичному альянсі...
Попри те, що всі вже встигли в голові вибудувати траєкторію подій із військами РФ, реальна доля цієї ситуації вирішується лише тепер. По-перше, телефонний дзвінок Байдена Путіну, який маркував готовність домовлятися, рано чи пізно мав би привести до якихось відчутних рішень. Цим рішенням стала відміна відправки двох американських суден до Чорного моря, про яку днями говорили американській турецькі медіа.
Водночас один з сенаторів РФ Чабдаров акцентував на тому, що повернення ідеї з кораблями в Чорному морі буде негативно впливати на проведення саміту Путіна-Байдена. І вже зараз з певної позиції виглядає так, що проведення цього саміту потрібніше Байдену ніж Путіну.
По-друге, мені не дуже зрозуміла стратегія української сторони. Точніше, зрозуміла українська сторона і не зрозуміло чому в неї немає стратегії. Майже з кожного владного кабінету в ці дні звучали якісь мантри відірвані від реальності зовнішньої політики.
Сьогодні зранку посол України в Німеччині заявив, що в разі якщо Україну не приймуть в НАТО ми повернемося до ядерного статусу. Питання вступу до НАТО поки дуже далеке, а питання ядерного статусу – ще далі.
Міністр оборони Таран взагалі заявив, що надання Україні ПДЧ до НАТО зупинить російську агресію. Теж заява з розряду ядерного статусу, бо наявність ПДЧ не означає тих безпекових гарантій які має членство і радше навпаки, змусить РФ пришвидшуватися у своїй операції з краху нашої системи безпеки.
Я не говорю про дрібні нюанси, як-от заява дурника Арахамії про те що вірогідність силового конфлікту з РФ нульова. Після заяв про Юрія Бойка – "патріота України" – із його вуст можна вже нічого нормального не очікувати. Це, до речі, так само і саботаж кампанії України по приверненню уваги світу до серйозності ситуації на наших кордонах.
Загалом від української політики зараз враження як від заяв військового відомства Центральної ради Миколи Порша, який за місяць до взяття Києва рапортував, що сили більшовиків нечисельні і є надія "до 10-го числа вибити їх з України". Але реальне випробування чекає Україну в найближчих переговорах Зеленського з Макроном.
Позиції РФ у Франції за останні два роки істотно збільшилися (як і позиції французької корпорації "Total" у видобутку корисних копалин у РФ, до речі). Вже з Парижа нам можуть привезти нові "болючі компроміси", які вкладатимуться в загальну лінію РФ щодо України: фінляндизація і фактичний нейтральний статус.
Тому зараз лише відкривається те вікно, в якому вирішиться і доля санкцій США проти РФ і гіпотетична перспектива для України на Донбасі й в Азовському морі. І вже тим більше доля розмов про ПДЧ найближчим часом. І сказати що наші позиції якісь особливо сильні я не можу.