Неподалік західного узбережжя Сицилії виявили рештки римського торговельного судна, що затонуло понад дві тисячі років тому.
На морському дні зберігся його вантаж — сотні амфор, які використовували переважно для перевезення вина. Кораблетрощу попередньо датують II–I століттями до н. е. Її дослідження може уточнити напрямки торгівлі в західному Середземномор’ї за часів пізньої Римської республіки.
Кораблетрощу виявили приблизно за три морські милі (близько 4,8 кілометра) від Мацара-дель-Валло, портового міста на заході Сицилії. Рештки судна лежать на глибині 46 метрів.
За повідомленнями італійських медіа, дайвери Джакомо Де Мола та Ігор Бісуллі звернули увагу на аномалію, яку обладнання їхнього човна спочатку визначило як скелю. Спустившись під воду, вони побачили велике скупчення амфор і повідомили про знахідку владу.
Ділянку обстежили фахівці Морської суперінтенденції Сицилії разом із підрозділами карабінерів із захисту культурної спадщини та проведення підводних робіт. Про відкриття Міністерство культури Італії офіційно повідомило 8 серпня 2026 року.
На дні зафіксували сотні амфор, два свинцеві штоки якорів і ще одну конструкцію з того самого металу. У медіа кількість посудин оцінюють приблизно у 500, а розміри кораблетрощі — у 21 × 6 метрів. Натомість в офіційному повідомленні карабінерів йдеться лише про «сотні амфор». Точні параметри пам’ятки ще належить встановити.
Більшість амфор попередньо віднесли до типу Dressel 1A. Такий тарний посуд виготовляли переважно в Етрурії, Лації та Кампанії — регіонах уздовж західного узбережжя Апеннінського півострова. Амфори цього типу були поширені в пізньореспубліканський час і використовувалися насамперед для перевезення італійського вина.
За даними фахового довідника з римських амфор, місткість Dressel 1 становила близько 24 літрів. На посудинах могли зберігатися клейма й написи, пов’язані з виробництвом та вмістом. Разом з аналізом складу глини вони допоможуть встановити походження окремих амфор і, можливо, порт, у якому формували вантаж.
Водночас говорити, що на дні збереглися амфори, досі наповнені вином, зарано. Тип тари вказує на її основне призначення, але фактичний вміст мають підтвердити аналізи органічних залишків і внутрішнього покриття посудин.
Особливий інтерес викликає розташування кораблетрощі. Значні обсяги італійського вина в цей час доправляли до Галлії та інших районів Західної Європи. Судно ж затонуло біля південно-західної Сицилії, звідки морські шляхи вели також до Північної Африки та Іберійського півострова.
Морський археолог Девід Ґіббінс, автор книжки A History of the World in Twelve Shipwrecks, назвав пам’ятку надзвичайною. Він припускає, що судно могло прямувати до Північної Африки або Іспанії, а дослідження вантажу здатне доповнити відомості про торговельні маршрути пізньої Римської республіки.
Поки це лише робочі гіпотези. Для визначення маршруту необхідно встановити походження амфор, склад вантажу та характер супровідних знахідок, а також з’ясувати, чи збереглися під посудинами частини корпусу.
Повномасштабних розкопок пам’ятки ще не проводили. Наступним етапом мають стати докладна фото- і відеофіксація, складання плану ділянки, вивчення розподілу вантажу та розроблення заходів охорони.
За оцінкою Девіда Ґіббінса, найімовірнішим рішенням буде збереження кораблетрощі на місці. Для датування й аналізів можуть підняти лише окремі амфори. Обмежений розкоп також дозволив би перевірити, чи вціліли під вантажем дерев’яні частини судна.
Цінність знахідки полягає насамперед у збереженні вантажу як єдиного археологічного комплексу. Він дає змогу досліджувати не розрізнені амфори, а конкретну торговельну операцію: звідки походило вино, як формували вантаж і куди могло прямувати судно.