Рішення бувають швидкі, популярні та ефективні. Просто виберіть будь-які два варіанти.
Очевидно, що у Міністерстві оборони України є корупція, як і в будь-якому іншому міністерстві. Після 24.II.2022 відомство стало головним розпорядником бюджетних коштів.
У такому середовищі обов'язково з'являться ті, хто захоче вставити свою маржу у контракт. Для боротьби з ними у нас є спеціальні органи.
Але в останні пару тижнів у мене міцнішає відчуття, що боротьба з корупцією ризикує перетворитися на парасольковий бренд. Під який буде спокуса загнати різні речі, зокрема боротьбу з біографіями.
Як у випадку з Олександром Лієвим. Судячи з гнівних коментарів, ми живемо в країні, де ніхто до 2014 року не голосував за "регіоналів", не мав контактів з росіянами й не робив компромісних заяв.
Для когось точкою "перезбору" став 2014-й, а для когось – 2022-й. Вибіркова пам'ять зручна для психіки, але шкідлива для здорового глузду.
Якщо є факти корупції Лієва – ми всі мусимо їх побачити. Але зараз його відставка зумовлена не корупцією, а біографією.
І тепер у коментарях йому пишуть подяку за роботу ті генерали та полковники, яких я знаю особисто. Ще під новий парасольковий бренд починають засовувати "події поза контекстом".
Пам'ятаєте відео зі звільненим заступником міністра оборони, у якого під час обшуку з дивана дістають мільйони гривень? – Це Олександр Миронюк, його було звільнено з міністерства у липні 2021 року.
За 4 місяці до призначення Олексія Резнікова, але більшість ЗМІ у заголовок винесли лише те, що у «заступника міністра знайшли мільйони в дивані». Судячи із коментарів, люди не заглиблюються у деталі – і тому вимагають крові не минулого керівника відомства, а нинішнього; вподобайки не пахнуть.
Чи є у міністерстві корупція? – Певна річ, бо низка чиновників вже під слідством і громадська думка відіграла важливу роль, оскільки ця історія потрапила до фокуса уваги правоохоронців.
Працює правило футбольного стадіону, коли емоції перетворюють людей на натовп, коли місце дискусії займають дебати, а кожен, хто виходить на дебати, бореться не за істину, а за те, щоби не програти. Хтось полює за популярністю, комусь застилає очі переконаність у власній правоті, але в результаті дискусія про факти корупції у нас перетворилася на змагання емоцій.
А ще є ризик, що у той момент, коли суспільство перетворюється на стихію – сперечатися з якою собі дорожче – багато хто вирішує промовчати. Так от, у нас керівництво армії та Міністерства оборони було призначено за три з половиною місяці до повномасштабної війни.
Я далекий від думки, що за цей час можна зробити диво, а з початку вторгнення Резніков фактично перетворився на міністра закордонних справ міністерства оборони. Так, на війні не буває другорядних напрямків, але у добі 24 години і їхня кількість не додається зі збільшенням кількості завдань.
Хтось скаже, що із цими завданнями може впоратися будь-хто інший. Напевно може, але вочевидь не будь-хто; я просто пам'ятаю, що було з армією за часів міністра Андрія Тарана та головкома Руслана Хомчака, коли волонтери забезпечували військо більше, ніж держава, бо держоборонзамовлення стояло на паузі.
Адептам фрази – «Гірше бути не може», – хочеться нагадати: гірше може бути завжди! Саме тому видається, що відставка міністра оборони Резнікова не вирішить проблем, усунення яких ви прагнете.
Мені скажуть, що помиляюся, що перемога громадської думки дорівнює перемозі країни, що провина підлеглих – це провина керівника. Що, якщо наступник буде старатися, – то зможе перетворити хронічно нереформоване відомство на швейцарський хронограф і що зміна керівника застрахує міністерство від появи нових скандалів та нових розслідувань.
А ще, що ризикуємо ми лише недоліками, а не досягненнями. Що за підсумком ротації процеси покращаться, корупція знизиться, ефективність зросте, а перемога наблизиться, та щó, як помиляєтеся саме ви?