Ірландія та Україна не межують одна з одною, а мови не належать до однієї мовної сім'ї. Але українську та ірландську пов'язує не це.
І ми, і ірландці століттями зазнавали утисків, репресій та переслідувань. Тому наші народи ближчі, ніж наявна географічна відстань.
У цьому впевнена вітчизняний лінгвіст – пані Ірина, відома своїми курсами з японської культури під назвою "Дайфуку вишневий коло хати". Передає медіаагенція "Останній Бастіон".
На тепер відомо, що в Ірландії спілкуються переважно англійською. І, хоча ірландська мова (вона ж Gaeilge na hÉireann – прим. ред.) зберігає статус державної, кількість осіб, які використовують її у повсякденному спілкуванні, просто-таки мізерна у порівнянні з минулим.
«Перш за все слід розуміти, що ірландська мова сягає своїм корінням IV століття, відтак вона надзвичайно давня мова. Її розквіт припав на період від VI-IX століть, коли Ірландія була єдиною в Європі країною, чия мова використовувалась і в освіті, і в літературі, і навіть трохи у релігії.
Поки всюди у вищезгаданих сферах панувала латина, ірландці плекали свою мову – і все було б чудово, якби не нормани. Вони вдерлися на ізмараґдовий острів у 1169 році, і саме відтоді почалися намагання знищити ірландську мову. Вже у 1366 випустили Статут Кілкенні.
Це – збірка законів, яка під страхом конфіскації всього майна і тюремного ув'язнення забороняла говорити ірландською мовою. І це в країні, де майже все населення говорило лише ірландською і не володіло іншими мовами. Уявляєте?!», – зазначає пані Ірина.
Згодом уже англійські колонізатори стали вважати, що культура ірландців "примітивна". Острів'янам, які сповідували заповіти святого Патріка, заборонили все традиційно ірландське: дотримуватися своїх звичаїв, носити традиційний одяг, слухати ірландську музику і навіть брати ірландські імена.
«Та на щастя, Статут Кілкенні не вдалося імплементувати, бо англійці не мали достатньо великої армії, проте спроби утисків ірландської мови та культури залишилися. Вже у 1653 році англієць Олівер Кромвелл зробив усе можливе, щоби винищити і ірландську мову, і культуру: провівши жорстоке захоплення Ірландії, війська під його командуванням винищили близько 50% населення країни.
Кромвелл не цурався найстрашніших тактик ведення бою – зокрема, знищення запасів провіанту для створення штучного голоду. На додачу до війни і голоду, Ірландію зморило епідемією бубонної чуми. Все це привело до того, що вже у XVIII столітті англійцям вдалося заборонити ірландську мову, а англійська стала вважатися мовою "інтелігенції" та духовенства. Батьки не хотіли, щоб їх діти вивчали ірландську у школі, а бажання емігрувати спонукало людей вивчати та спілкуватися англійською.
Великий Голод в Ірландії (1845-1849) став ще одним фактором, який сприяв занепаду ірландської: регіони, які найбільше постраждали від голоду, були переважно ірландськомовними. Жителі цих регіонів або вмерли, або емігрували в англомовні країни. Ірландська остаточно перетворилася на "мову селянства" і "неосвічених людей", нічого не нагадує?
За оцінками науковців, у 1800 було приблизно 800 000 носіїв ірландської, які не володіли англійською; після спустошливого голоду їх стало 320 000, а у 1911 році – 17 000. Але попри все, ірландці – неймовірні люди, тож уже з XIX століття вони докладають зусиль, аби відродити свою рідну мову», – розтлумачує історію пані Ірина.
Статистичні відомості за 2016 рік демонструють, що 39,8% населення ізмараґдового острова можуть спілкуватися ірландською. Щоправда, більшість людей ніколи не використовували її за межами освітніх закладів.
«Усе вірно. Нині вважається, що ірландську як мову спілкування використовує приблизно 73 тисячі ірландців. І це все завдяки тому, що вони запустили безліч програм з вивчення ірландської мови та історії. Історія Ірландії та її мови дуже трагічна, і багато у чому парадоксально нагадує мені історію української мови. Століття поневолення, проливання крові та мовних утисків, в результаті яких загинуло безліч людей, а наша рідна мова так чи інакше занепала...
Ірландці боролися за своє право говорити ірландською і докладають зусиль до її відродження. Ось чому мова – це показник національної самоідентифікації. І це і є та причина, з якої її завжди намагаються знищити загарбники, як-от у випадку з Ірландією», – висновує вітчизняний лінгвіст.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує читачам про те, що російськомовний простір поволі зникає з нашого життя. Але в Україні ще лишаються громадяни, які хочуть зберегти "русскую культуру".