Місто, яке уникло окупації, але зазнало нищівних вогневих ударів ворога. Сьогодні Чугуїв зализує рани й повертається до життя...
Кочовий борт несе нас коридорами осені з відтінком плавленого бурштину. Ми на швидкості перетинаємо передпокій жовтня і котимось черговим відрядженням просторами Слобожанщини.
Дорогою сунуть трали з трофейною технікою у напрямку ремонтних цехів. Мимолітний погляд на бортову літеру "Z" дає секундну спазму, але за мить розум звітує, що це набуток.
Транзитна точка у нашому маршруті – Чугуїв. Це мысто – бідон сюжетів і казан харківських байок босоногого філософа: від повстання чугуївського полку, до народження Іллі Рєпіна півтори сторінки шкільного підручника з історії.
Але тепер тут стоять чумазі багатоквартирки з битими фасадами та виваленим склом. Іржаві скелети згорілих кіосків чатують автовокзал.
Місту навалював ворог "Смерчами" під час Балаклійського успіху. Це була агонія помножена на спазми сліпої помсти.
Сьогодні тут ходять тротуарами занишклі перехожі; озираються і тихословлять, ніби у храмовій сповіді в неділю. Чекають чергової підлості несподіваних прильотів.
А біля напівпідвального приміщення топчуться кілька таксистів, мнуть стаканчик картонний у руках. І все тому, що у чугуївському підвальчику продається найдешевша у світі кава; до того ж вищої якості: 7 грн – з молоком; 5 – без нього.