Українці сьогодні згадують про легендарне повстання в Київській тюрмі.
9 лютого 1923 року у Лук’янівській в’язниці м. Києва засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання, захопивши зброю та набої. Майже чотири години серед Києва точився бій.
Українці сьогодні згадують звитягу безсмертних воїнів та цитують слова декалогу ОУН, яка згодом зросла на крові полеглих “холодноярців”.
"Дід Лук'ян все пам'ятає"
“В результаті каральних операцій, агентурної роботи та постійного тиску - велику кількість повстанців та їх отаманів змогли схопити червоні окупанти. Помістили їх в Київську Лук'янівську в'язницю з подальшим задумом провести привселюдну страту "ворогів революції”, – нагадав користувач ФБ Максим Соловей.
Та плани більшовиків не справдилися.
"9 лютого 1923 року о 8:30 у Лук’янівській в’язниці м. Києва засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання, захопили 14 рушниць із набоями та іншу зброю. Майже чотири години серед Києва точився бій"...Пімстимо смерть Великих Лицарів!" – зазначив Сергій Зиза.
"Київ знову відчув запах пороху, вкотре пролилася кров, вчергове український дух повстав у бій за свою свободу та честь.Українські герої обеззброїли окупантів та дали гідну відсіч чекістам. Останні були змушені стягувати військові частини для придушення бунту" – нагадує історик Юрій Григорєв, один з дописувачів нашого сайту.
"Солодше нам у бою умирати, Ніж жити в путах, мов німі раби" – на честь холодноярців, серед іншого, цитують слова з Маршу нової української армії на сторінці Визвольні змагання.
Про Єдине наразі відоме документальне джерело про цю подію – рапорт начальника Лук’янівської в’язниці Ріхтера, складений наступного дня, згадали на сторінці Вишгородського клубу інтелігенції.
Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр» пише про це так:
Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
– Ну, готово?... Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Шістнадцять тіл впало на підлогу… Інші, не маючи набоїв пішли "в багнети". Їх чекісти косили кулеметним вогнем у ноги, щоб узяти живими.
Нагадаємо, що отамани Холодного Яру потрапили в полон 29 вересня 1922 року внаслідок доволі витонченої чекістської операції "Заповіт", яка розпочалася навесні 1922 року, яку вели агенти-провокатори.
Задум полягав у тому, щоб очолити партизанів лісостепової зони України, "дисциплінувати" й об'єднати козаків, взяти на облік усі загони, а згодом і кожного козака. По ходу роботи знищувати "для застрашування інших" анархічний елемент, який не хотів підлягати, а також кращих (звинувативши у зраді) – тих, хто не піддався на московський гачок.
Чекісти добре володіли інформацією, зі стану повстанців, знали, що ті шукають зв'язків з командуванням української армії (вже фактично не існуючої-РЕД), тому від імені командування армії за допомогою сексотів змогли заманити отаманів у Звенигородку нібито на зїзд за участю “представників командування” штабу т. зв. Чорноморської повстанчої групи. Тож коли отамани прибули у Звенигородку їх вже чекали. Зашморги над їхніми головами затягнувся, що стало вершиною операції ворога.
Але хоч бунтівну холодноярську республіку більшовикам і вдалося ліквідувати, боротьба за Вільну Україну продовжилася.
І вона ще неодмінно закінчиться остаточною перемогою – знищенням мурів тюрми народів – імперської Росії.
Матеріал підготував Віктор Орел.