Рінат Ахметов виходить із медіасфери руками його інвесткомпанії "SCM". Медіагрупа "Україна" відмовляється від ліцензій на користь держави.
В усіх сенсах це новина дня, або ж новина тижня, якщо брати контент політичної тематики. Невже найбагатша людина України добровільно залишає такий ласий ринок?
По-перше, очевидно, що бути ефективною опозицією в часи війни – нереально. В усіх сенсах аби втриматися на плаву найбільші виробники, політики, олігархи, бізнесмени й хто завгодно прагнуть бути з державними органами як єдиним джерелом легітимного насилля в Україні.
Медіагрупа як засіб захисту бізнес-інтересів Ріната Леонідовича за таких умов уже не діє за старими правилами. Піти на короткостроковий, але глибокий компроміс з Офісом Президента України, мабуть, для нього було тактично найвигіднішим рішенням.
А пригадайте, всього лише торік у грудні Володимир Зеленський заявив, що Ахметов нібито готував путч проти нього! Тепер ситуація змінилася докорінно.
По-друге, великі телеканали в Україні – це здебільшого неприбутковий бізнес взагалі. Їх є сенс утримувати лише за наявності політичних інтересів і лише так, тому знайти іншого власника буде накладно.
Водночас Ахметов вочевидь із мастодонтів української олігархів знаходиться зараз найдалі від влади, хоча його стратегія завжди базувалася на якомога швидшому зближенні із будь-якою владою як явищем. Конфронтації Ахметова з кимось досить рідкісні на тлі інших більш динамічних у політичному сенсі олігархів.
Можемо припустити, що Ахметов робить чіткий пас іншим гравцям приблизно наступними словами: «Я не олігарх, я – бізнесмен, я виходжу із медіасфери, а ви, будь ласка, Ігор Валерійович, Віктор Михайлович і Дмитро Васильович тепер зробіть те саме, або підпадете під закон про олігархів».
Якоюсь мірою може бути й так, що Ахметов розцінив закон про деолігархізацію як удар по ньому конкретно, як по людині, котра досить далеко від прямого впливу на самого Зеленського й Офісу Президента. Тобто, ключову мішень закону виписаного з його бачення не без участі олігархів-конкурентів.
Цим широким жестом він ніби як переводить м'яч на поле опонентів: що ж, пробуйте, атакуйте. Ми готові та навіть платимо зарплати у білу в наших холдингах.
Що буде далі стане ясно після війни, як і в інших сферах, власне. Втім перший акт опери під назвою "олігархія" ніби як завершився, а на зараз буде антракт і там актóри подумають чи виходити на сцену взагалі.
Втім, радіти дуже рано і поки нічому. Олігархія і вплив найбільших ФПГ на медіа – дуже архаїчне явище, з систем відносин минулого які нас усіх дратують.
Але чи є у нас зачатки іншої системи відносин? – Будь ласка, не прагніть відповісти тут прямо зараз, а ходіть з цією думкою тиждень і ставте це питання до різних політичних і медійних ситуацій!
І знаєте, можна бути триста разів ненависником олігархії, але очевидно що український плюралізм у політиці останні двадцять років тримався на ній. Не, тому що олігархи люблять демократію і плюралізм, а тому, що це актуальна умова їх виживання за яку вони готові платити.
Уявіть собі, далі за демократію і плюралізм може доведеться платити нам усім безпосередньо щоденно зі своєї кишені, як ми донатимо на армію. Чи готові ми? Не прагніть відповідати прямо зараз, виждіть...