А чи знали ви, що в індіанських культурах Америки вовк – провідна тотемна істота, як, до слова, й у тюркських народів Євразії.
Вовка є символом більшого захисту, особливо під час далекої подорожі, покращення природних інстинктів і міцніших стосунків у вашому житті.
Так, у міфології саха-якутів, оґузів та давніх куманів вовча сім'я уособлює сталий родинний зв'язок, який триває і після переходу душі у потойбіччя.
Коли вовчиця знаходить свого супутника життя, вона живе з ним все життя, не зраджує і навіть не змінює його по його смерті.
Своєю чергою, вовк-самець не пов'язує стосунки з іншою самкою, коли має, так би мовити, дружини, щоб його потомство не загубилося і не розсіялося; у цьому він обережніший, ніж навіть людина.
До всього молоді вовки ніколи не залишають своїх старих, особливо батьків, які вже не можуть добути собі їжу: молоді вовки полюють і приносять здобич у свої барлоги, де вони діляться зі старшими та дитинчатами.
Уявіть, бедуїни Аравійської та Сахарської пустель, окремо одні від одного називають вовків "нащадками королів" (араб. أحفاد الملوك), а чому?!
Перш за все тому, що вовк як незалежна дика тварина не їсть падаль, навіть, якщо дуже голодний; він повинен полювати на свою здобич живцем.
Крім того, вовку-самцю не спадає на думку одружитися з матір'ю або сестрою (взагалі кровноспорідненим родичем – прим. ред.), як іншим тваринам.
Власне, вірність вовка не має собі рівних, тобто, він обирає тільки одну вовчицю на все життя і не зраджує їй, так само і самка не зраджує самцю й обидва вони знають своє численне потомство.
Стародавні жителі Палестини позаочі називали вовка "праведним сином" (івр. בן צדיק), тому що це – єдина тварина, яка: шанує своїх батьків, особливо, коли вони досягають старості, бо не можуть наздогнати здобич під час полювання.
За чисельними спостереженнями зоологів відомо, старі вовки та вовчиці залишаються у барлозі, а їхні діти полюють замість них, аби затим нагодувати й віддячити за приведення у цей світ.
Цілком очевидно, що істотам із виду Homo Sapiens Sapiens, які самовпевнено вважають себе "особливою найвищою ланкою в еволюційному процесі", варто було б взяти за приклад наведені раніше звички вовка, а саме: відвагу, вірність, самоповагу і шанування батьків, – бо іноді тварини людяніші за самих людей.
Водночас "Останній Бастіон" закликає читачів не забувати про те, що виявляється, ведмеді взагалі не впадають у сплячку, тá й лапу не смокчуть, як нам із дитинства втовкмачують дорослі чи різнорідні казкарі.