1920-1930-ті роки були унікальним часом для розвитку українського краєзнавства. Особливий внесок здійснили київські та харківські науковці.
Всупереч кривавим подіям Перших визвольних змагань (1917-1922) було збережено чимало пам'яток історії: документів, листів, які розповідали про історію нашого рідного краю та були втрачені під час совєцько-німецької війни. Сьогодні ми поговоримо про роль Харкова та київської експедиції у дослідженні минувшини Полтавщини.
Особливе значення для вивчення зробила науково-дослідна кафедра історії української культури у Харкові, тодішній столиці УРСР і центр області, до якої входили полтавські землі до 1937 року. Членами кафедри були: Д. Багалій, В. Барвінський, А. Ковалевський, В. Романовський, О. Татаринова-Багалій.
У 1920-ті роки кафедра зробила чимало роботи у царині краєзнавства. Але вже у другій половині (на тлі згортання так званої політики коренізації) наукова діяльність відчула негативний вплив марксистської ідеології та класового трактування історичного процесу. Сталінська теорія брала гору над лєнінською!
Яскраво проявився він у публікаціях науковців соціально-економічного напряму, який очолював особисто керівник кафедри Д. Багалій. У роботі «Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті» відчутний вплив марксистської ідеології, історія відображена як «процес боротьби класів».
Завідувач однієї з секцій В. Барвінський продовжив збирати архівні матеріали з історії промисловості Лівобережної України другої половини XVIII століття. Він описав і промисли Полтави, які занепали після цілковитої інкорпорації у лоно Московської імперії.
Селянську історію Слобідської України першої половини ХІХ століття досліджувала Н. Мірза-Авак'янц, яка займалася проблемою функціонування капіталізму у сільському господарстві України ХІХ-XX століть. Вона вивчала форми землеволодіння за 1860-1914 роки та селянські рухи в Україні ХІХ — на початку XX століть.
Інший науковець — М. Горбань — досліджував становище козацтва Лівобережжя кінця XVIII століття — першої половини ХІХ століття на основі архівних матеріалів Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини (побут, звичаї, уклад мешканців). Велике значення для розвитку історичної науки на Полтавщині мала організована влітку 1939 року Народним комісаріатом народної освіти експедиція молодих архітекторів, на чолі з Василем Кричевським по селах Полтавщини.
Їхня мета: дослідити й описати селянські хати, котрі повинні були поступитися місцем новим будівлям. Вітчизняні науковці ставили собі за мету дослідити історію полтавських поселень та вивчити проєктну документацію.
Необхідно наголосити на тому, що експедиція була не дешевою. Враховуючи тогочасну суспільно-господарчу ситуацію в окупованій совєтами Україні, деякі дослідники навмисно потай взяли з собою плівку, на яку фіксували увесь процес.
Також Кричевський робив замальовки внутрішнього і зовнішнього оздоблення хат. Пізніше із цих замальовок Г. Галян укладе каталог «Українська хата». Ця книга невдовзі стане важливим джерелом для вивчення історії українського побуту.
Полтавщина здивувала дослідників не тільки природою і багатством народного мистецтва, а насамперед людьми. Переживши Голодомор-геноцид 1932-1933 років, бідно і не дуже сито живучи, вони були завжди привітними та відкритими.
Учасників експедиції приймали як бажаних гостей, охоче ділилися своїми знаннями про побут і звичаї, співали народні пісні, які записувалися збирачами. Першим регіоном, який відвідали дослідники стала північно-західна Полтавщина: Хорольщина та навколишні райони.
Пізніше було місто Миргород із навколишніми селищами та селами, такими як Попівка, Великі Сорочинці, Яреськи, Шишаки та інші. Власне, всього 30 населених пунктів вдалося об'їхати українським краєзнавцям.
Звичайно, всі дослідження ішли у річище класової боротьби, всім українцям приписувалося «вічне прагнення» жити в союзі із «російським народом». Однак, попри таку заідеологізованість, науковцям вдалося зібрати унікальний матеріал про Полтавський край, який актуальний і на сьогодні.