Нова ера вже почалася. Війна триває повним ходом, і її результат визначить, хто домінуватиме у світі технологій і сили.
У світі, де технології визначають силу держав, нафта поступово відходить на другий план. Її місце займають рідкоземельні елементи та критично важливі мінерали — літій, кобальт, титан, рідкоземельні метали.
Ці речовини стали «новою нафтою» XXI століття, без якої неможливе виробництво смартфонів, електромобілів, винищувачів F-35 і високотехнологічних чипів.
Глобальна боротьба за контроль над цими ресурсами вже перекроює геополітичну карту світу. Від Гренландії до Афганістану, від України до Африки — всюди розгортається прихована війна за підземні багатства.
Сучасні технології залежать від рідкісних мінералів. В одному iPhone використовується до дев’яти таких елементів, а батарея Tesla потребує 10 кг літію, 14 кг нікелю та 20 кг графіту.
Обсяг світової торгівлі цими ресурсами нині становить близько 200 млрд доларів, але до 2030 року він може зрости до 25–30 трлн. Ці елементи незамінні в оборонній промисловості, відновлюваній енергетиці та електроніці.
Китай захопив домінуюче становище: на його частку припадає 85–90% світового видобутку й переробки рідкоземельних елементів. На початку 2000-х США припинили власне виробництво, що дозволило Пекіну встановити майже монополію.
Якщо Китай раптово припинить експорт, це паралізує Silicon Valley та оборонні підприємства Заходу, зокрема Lockheed Martin.
Адміністрація Дональда Трампа усвідомила загрозу й зробила безпеку мінеральних поставок пріоритетом. Спроба купити Гренландію у 2019 році, яку багато хто сприйняв як жарт, насправді була розрахованим кроком.
Танення льодовиків відкриває доступ до величезних запасів мінералів на дні моря — близько 1,5 млн тонн. США прагнуть переробляти їх самостійно, щоб обійти китайський контроль.
Афганістан, який часто називають «Саудівською Аравією літію», володіє запасами вартістю 1–3 трлн доларів. Виведення американських військ не означає втрати інтересу: Талібан може співпрацювати з Китаєм, але США готові до нових угод або воєнних операцій.
В Україні війна має прихований економічний підтекст. Запаси титану та літію тут оцінюють у 10–12 трлн доларів. Сенатор Ліндсі Ґрем відкрито визнавав, що однією з причин протистояння з росією є контроль над цими ресурсами на Донбасі.
У Південній Америці «літієвий трикутник» (Чилі, Аргентина, Болівія) містить 60% світових запасів літію. Спроба перевороту в Болівії у 2019 році пов’язана саме з цим.
Ілон Маск, чиї компанії гостро потребують літію, навіть натякав на підтримку таких дій (хоча згодом видалив твіт). Зближення Трампа й Маска вказує на плани витіснення Китаю з регіону.
Африка, особливо Конго, постачає 70% світового кобальту — переважно через китайські компанії. США планують повернути контроль за допомогою інвестицій, санкцій або приватних військових компаній.
Туреччина має значний потенціал у цій гонці. Вона контролює 73% світових запасів бору — ключового елемента для ядерної енергетики, броні та відновлюваних джерел.
Але головне відкриття — родовище в Бейлікові (Ескішехір), друге за величиною у світі після китайського. Тут зосереджені величезні запаси рідкоземельних елементів, торію, бариту та флюориту.
Це виводить Туреччину з ролі простого енергетичного коридору на позицію стратегічного постачальника. Розвиток власної переробки дозволить використовувати ці ресурси в проєктах на кшталт ракет TAYFUN і винищувачів KAAN.
Водночас багатство надр посилює тиск із боку Заходу: Туреччину намагаються втримати в орбіті НАТО, не допустивши зближення з Китаєм і росією.
Карта світу перекроюється за жилами корисних копалин, а не за кордонами. Майбутні конфлікти точитимуться не за нафтові свердловини, а за літієві та кобальтові шахти. Країни з багатими надрами можуть стати або процвітаючими, або проклятими — там, де ресурси породжують нестабільність.
Глобальні держави змушені обирати партнерів серед гігантів. Трамп підходить до цієї гри як бізнесмен. Питання в тому, чи стане мінеральне багатство благословенням або прокляттям для таких країн, як Туреччина.