За минулі роки істотно прояснилася стратиграфічна картина топонімії України. Це — наслідок звернення до мап із гідронімії та ойконімії.
Про це мовиться у приголомшливому дослідженні славної пам'яті доктора наук і відомого фахівця у галузі загального мовознавства Костянтина Тищенка. Дослідник наполягає на тому, що до приходу слов'ян на теренах сучасної Чернігівщини, Потавщини та Сущини жили прафінські, пракельтські й праіранські племена, які лишили по собі пам'ять у назвах.
Згідно із сучасними уявленнями, хронологічно найглибшими гідронімами вважаються доіндоєвропейські. Так, зокрема, протофінські назви (від 40 століття до Різдва Христового); далі йдуть топоніми балканського (дакійського, фракійського, іллірійського) та кавказького походження (35-25 століття до Різдва Христового).
Після значного часового інтервалу з'являються праслов'янські топоніми (від 12 століття до Різдва Христового), а далі — балтійські та іранські (від 7 століття до Різдва Христового). До адстратних і суперстратних груп належать грецькі топоніми чорноморського узбережжя (від 7 століття до Різдва Христового), кельтські (від 1 століття до Різдва Христового), романські топоніми Карпат і Подніпров'я (від 1 століття після Різдва Христового) поодинокі давньоґерманські гідроніми (від 2 століття після Різдва Христового).
Названі пласти майже всі представлені переважно на Сіверщині та у прилеглих землях. До найглибшого протофінського пласта (волзько-фінського походження) тут належать: Вороніж, Воробжа, Ворожба, Воргол, Борзна, Ошмань, Пиротчина і деякі інші.
Лише серед населення Сіверщини зберігся в Україні північноєвропейський валдайський антропологічний тип. Порівняно близько на південь від річки Сейм назви річок Псел, Псура, Псинка, Ворскла із похідними мають імовірне кавказьке походження.
Основна область назв іранських гідронімів міститься у нижньому Подніпров'ї, але окремі іранські назви сягають верхів'їв Десни й Дніпра, зокрема на Сіверщині – це річка Сейм і село Сліпорід. Серед досі виявлених уже сотень балтійських топонімів до давнішого пласта часів балто-слов'янської єдності належать переважно гідроніми: Клевень, Обеста, Локоть, Свапа, Сів, Хоропуть, В'язенка).
Нещодавно з'ясовано, що в басейні Сейму зберігається чимало імовірно кельтських топонімів: Єзуч, Язуча, Нориця, Волфа, Волфине, Малушине, Таранське. Вектор цих топонімічних зв'язків у цілому відповідає виявленим Борисом Куриленком карпато-поліським широтним ізоглосам волоського походження.
З півдня до Глухівщини підходить ареал тюркських ойконімів, окремі з них проникають і далі на північ: Алтинівка, Атюша, Кагань, Кублахове, Духанівка, Кардаші, Курдюмове, Курдюмівка, Чалкузи (тепер — Новоселиця), Ємадикіне, Труфановка, Бунякине, Бирді, Кариж, Карильське, Бахмач. До найбільш вивчених давніх ойконімів з надійно слов'янською етимологією належать назви населених пунктів на «-ичі», «-инці/-овці».
Загальновідомою рисою давньої слов'янської топонімії є поширення повних фонемно-морфологічних аналогій окремих топонімів (їхнє «тиражування») внаслідок переселень на нові терени частини людності зі старого населеного пункту. Так, відомі 3 міста з назвою Переяслав, де річка у кожному з них має одну і ту саму назву — Трубіж.
Окрім широтних зв'язків у сіверській топонімії можна достерегти й інші — меридіональні вектори поширення топонімів. Але цю тему детальніше медіаагенція «Останній Бастіон» розкриє іншим разом.