Тверезий погляд на візит британського прем'єр-міністра Бориса Джонсона і австрійського канцлера Карла Негаммера.
Найголовніше, чого ми тут із глибин української політики не побачили – те, як візит Джонсона "раптово" корелює з недавнім візитом очільниці Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн до Бучі та Києва. Раптовість візиту і показовий воєнний зміст: ми, ось, передаємо Україні зброю, – а ви що?
Певно, Брюссель і Лондон між собою не можуть поділити не лише європейський простір як такий, але і місце України в цьому просторі. Значною мірою в просторі вирішується питання чи буде Україна належати до європейської (з центрами у Брюсселі та Берліні-Парижі) чи до євроатлантичної (з центрами у Вашинґтоні та Лондоні).
Ви помітили, як США і Велика Британія відмовили нам в однозначному наданні гарантій безпеки, про які почав говорити Київ? Ці гарантії не хотіли дати нам не тому що нас "не люблять" – просто опція "нейтралітет + гарантії" виключає вступ до НАТО – тому на неї так спокійно можуть погодитися ті, хто не дуже хотів нашого вступу (Німеччина – найбільш показовий зразок), і тому про неї розводять руками ті, хто і досі сприяє нашому вступу – США і Велика Британія.
У цьому розкладі безперечно Туманний Альбіон грає для нас роль "партії війни" та сприяє будь-яким факторам воєнного розгрому московії, до яких може дотягнутися. А яка ж тоді альтернатива розгрому росії та стагнації її військової машини остаточно?
Вірно, "wannabe win-win" переговори. Тобто, ми удаємо, що московію неможливо добити та треба погоджуватися на мирні угоди (без обговорення Криму навіть) – вони просто виводять війська аби хоча б частково зняти санкції та через три роки повернутися. Звісно, нам з вами та навіть Україні як такій це невигідно.
По численним заявам російської сторони – від інтерв'ю Дмітрія Пєскова, де він визнає те що втрати росії величезні до заяв Сєрґєя Лаврова про те, що українська сторона "змінює" вимоги. Плюс по численним новинам із фронту і динаміці подій на Сході та Півдні, західної санкційної політики стає зрозуміло наступне (увага!):
Я більше ніж певен і у наступному: візит Джонсона збігся у часі з візитом канцлера Австрії Негаммера не просто так; скоріше за усе, і в цьому факті є певна дуальність і конкуренція. Негаммер дійсно може виконувати неабияку важливу для росії роль неформального посередника, а для України – просувачем і зовнішнім спікером на користь моделі "нейтралітет + безпекові гарантії", значною мірою подібної до власне ситуації з Австрією.
Показово вільно в Австрії себе почували гроші мафіозної групи Могилевича, досить вільно себе там почуває і Дмитро Фірташ, так само наближений до російського мафіозного короля Могилевича. Минулого канцлера Себастіана Курца, до речі, помітили якраз на тому що він літає літаками Фірташа, чи це не співпадіння?
Сьома Могилевич – важлива фігура, про яку ми дуже мало знаємо, але участь у російському корумпуванні політичної верхівки Угорщини та Австрії, як і в управлінні мережами російської мафії в США він має безперечну. Фірташ і Льовочкін – паростки цієї мафії в українській політиці, теж не безпідставно названі "газовою мафією" або "мафія РУЕ" (вона ж "мафія РосУкрЕнерго").
Між іншим, в ході візиту у Київ канцлер Негаммер пішов від відповіді на питання, коли Австрія приєднається до газового ембарго проти РФ. Дійсно, а навіщо, якщо попередник Негаммера спокійно собі літав літаками представника російської газової мафії Фірташа.
На додачу до усіх бонусів про газову мафію: на одній із плівок "касетного скандалу" часів Леоніда Кучми, тодішній очільник СБУ Ігор Смешко доповідає Кучмі про те, що Могилевич – особливо цінний кадр який працював за кордоном на ПГУ КГБ СССР (Перше головне управління – зовнішня розвідка). Тобто, не просто мафіозі, а дядечко з геополітичним душком стратегічної агентурної роботи за спиною.
Показовим залишається цілий ряд випадкових і не дуже зв’язків групи Льовочкіна-Фірташа із нинішнім українським політикумом в найближчому оточенні Володимира Зеленського. Андрій Єрмак, між іншим, виходець із менеджменту "Інтера".
І знову таки, "Інтеру" разом із небагатьма іншими каналами дали можливість брати в національному телемарафоні від влади – так само немалий показник лояльності між Льовочкіним і Офісом Президента. "Україна 24" Ріната Ахметова, наприклад, такої честі від Банкової не отримала.
Показово і те що щонайменше двоє замів глави ОП Єрмака – Ігор Жовква та Андрій Смирнов працювали в АП під прямим керівництвом Льовочкіна в буремні 2010-ті роки правління Віктора Януковича. Чи варто розповідати й про те, як Єрмак відновив проєкт курорту "Боржава", на якому колись добряче розпиляв грошей Льовочкін через свого фунта Каськіва?
13 березня заступник Єрмака Ігор Жовква, до речі зробив досить таки "обнадійливу" заяву про те що єдина альтернатива переговорам України з рф є ще більш кривава війна з поширенням на інші країни Європи. Це саме по собі досить таки проблемно виглядає у ретроспективі одного місяця: після третього тижня боїв перелом на користь України був вже однозначним, а робити такі заяви – готувати ґрунт для поступок московії.
Я більш ніж певний: група Фірташа-Льовочкіна не дарма опинилася навколо Зеленського і саме вона зараз просуває "нейтралітет" через негайну мирну угоду із росією, виступаючи посередницькою ланкою між Москвою, Києвом та у цьому випадку Віднем. До речі, відставний проросійський дипломат Олександр Чалий – активний просувач нейтралітету (про нього він до речі заговорив задовго до самої війни) – включений до лав переговорної групи з боку України колись був звільнений з МЗС "євроінтеграторами", як було сказано у 2008 році на шпальтах видання "УНІАН".
За нього досить показово заступився експерт Андрій Єрмолаєв – радник Льовочкіна, якого той протягне на посаду очільника Інституту стратегічних досліджень при Януковичі. У тому ж коментарі, до речі, Єрмолаєв виступає і проти зняття з посади посла у росії Костянтина Грищенка, пов'язуваного з Льовочкіним міністра закордонних справ часів Януковича; незадовго до війни Грищенко теж висловлювався на користь гарантій і нейтралітету.
А що, ви чекали що російські агенти усі будуть дурнуваті й так просто махатимуть вам в обличчя триколором, закликаючи негайно вступити у "русскій мір"? Ні, у цієї страви значно більше шарів: операції будуть під чужим прапором, будуть неоднозначні й вам знадобиться чимало часу аби щось зрозуміти взагалі.