Жюль Верн увійшов у історію як із творців нового жанру у літературі – наукової фантастики. Його перший твір – комедія "Зламані соломинки".
Письменник показав її Александру Дюма-старшому, а той погодився на її постановку у своєму Історичному театрі у середмісті Парижу. П'єса мала успіх, молодого автора помітили, причому не тільки спрагла до маскульту публіка.
Він почав писати комедії, драми, статті у газети та журнали, але отримував за них справжні гроші. Натомість серйозні видавництва відмовлялися друкувати його романи.
Так, 1862-го Жюль приніс до одного з видавництв новий роман – "Париж у XX столітті", в якому передбачав винахід факсу й електричного стільця, описував хмарочоси зі скла та зростання народжуваності поза шлюбом. Видавець повернув рукопис автору, порадивши «писати щось менш неймовірне і фантастичне».
Але все змінилося після публікації першого пригодницького роману – "П'ять тижнів на повітряній кулі"; публіка була від не в захваті. На перші солідні гонорари письменник здійснив мрію дитинства – купив яхту "Сен-Мішель" і вирушив у тривале морське плавання.
Верн був трудоголіком, він привчив себе працювати як машина: вставав о 5-й ранку і до 7-ї вечора писав; перерва тільки на чай, їжу та читання. Благо, він обрав собі таку дружину, яка його чудово розуміла і створювала йому комфортні умови.
Славетний французький письменник-фантаст та справжній талановитий геній-візіонер щодня переглядав безліч газет і журналів, робив потрібні вирізки, складаючи їх у картотеку. Усього за своє життя Жуль Верн написав 63 романи, 20 повістей, десятки оповідань та п'єс.
Він передбачив польоти в космос і прохідність Північного морського шляху протягом однієї навігації, появу літака та вертольота... Окремо стоїть його легендарний "Наутилус" капітана Немо і "Двадцять тисяч льє під водою", в яких до дрібниць змальовано механіку підводних човнів та костюмів для дослідження морських глибин, які невдовзі з теорію у практику втілять його земляки, як от Жак-Ів Кусто.
Між тим, як раніше вже повідомляв "Останній Бастіон", формування загальнолюдської культури, де панівною цінністю може бути власне людина: її життя, її свобода, – мета розвитку людства. Все інше ніщо, як похідне від руїнницьких сил нашого тваринного нутра.