Яка культура на нас чекає?
Відповідь шукаємо у працях Артура Шопенґауера, Фрідриха Ніцше та Хосе Ортеґи-і-Ґассета. Всотуємо мудрі застереження непочутих мислителів.
Те, чим ми насправді є, – значить для нашого щастя набагато більше, ніж те, що ми маємо. "Золоті слова" викарбувані у вічності видатним німецьким філософом-ірраціоналістом Шопенґауером, який досліджував безособову несвідому світову Волю.
Він – передвісник Ніцше й Ортеґи-і-Ґассета, який народився рівно 235 років тому, 22 лютого 1788 року, бо заклав основи світогляду на людську мотивацію та бажання афористичним стилем письма. Шопенґауерівський Magnum Opus "Світ як воля й уявлення" крізь естетичні відчуття спонукає читача звільнитися від рабства, зчаста добровільного, що і є причиною страждання.
Конкретно, німецький філософ-ірраціоналіст вимагає від сучасників полишити у минулому буденність порожнечу душі й замислитися над майбутнім. Йому йдеться про високе, як от культура, мораль, протиборчими явищами яких виступають масове ситуативне й утилітарне споживацтво, аморальність.
Зупинімося на словосполученні "масова культура", котра a priora не є такою. У сучасному розумінні, – це об'єктивний індикатор стану суспільства, його помилок, типових форм поведінки, культурних стереотипів і реальної системи цінностей/вартостей.
Скажімо, твори масової художньої культури закликають індивіда інтегруватися до суспільної системи, домагаючися свого місця у ній, але аж ніяк не бунтувати проти неї. Ось ця контркультура, що узагальнює й робить одиничні шедеври надбанням широкого ринку, – успішно втілює найбажаніший людський міф, міф про "щасливий світ" (пригадаймо пропагандистські наративи московських більшовиків про "світле майбутнє – прим. ред.).
Натомість впевненим антиподом є елітарна культура, та її репрезентант – суспільна еліта: науковці, митці, духівники, воїни, ремісники (але не ґендлярі чи люмпени). Еліта всередині кожної соціальної страти, вона – найвдатніша у духовній діяльності частина суспільства, бо обдарована високими моральними й естетичними задатками.
У вже згаданій раніше книзі Шопенґауера, філософ поділяє людство у соціологічному плані на дві частини:
- "люди генія" (тобто, здатних до естетичного споглядання та художньо-творчої діяльності);
- "люди користі" (тобто, орієнтованих лише на суто практичну, утилітарну діяльність).
«Хто має великі особисті переваги, той постійно спостерігаючи за своїм народом, насамперед помітить його недоліки. Але бідній людині, яка не має нічого, перш за все духовно, чим би вона могла пишатися, вистачає за єдине можливе пишатися і з почуттям розчулення захищати всі недоліки та дурості свого народу.
Іноді, навіть на шкоду іншим, сусідні народам. Бо внутрішня порожнеча такої людини, як національної одиниці, служить справжнім джерелом нудьги. Вона вічно штовхає суб'єкта у гонитву за зовнішніми збудженнями із метою хоч чимось розворушити розум і душу», – стверджує Шопенґауер.
Німецький філософ-ірраціоналіст XIX століття також додає, що мудреці всіх часів постійно говорили одне й те саме, а дýрні, котрі завше становили величезну більшість, постійно те саме робили – якраз протилежне. «Так продовжуватиметься й надалі», – невтішно розмірковує Шопенґауер.
У XX столітті його ідеї були резюмовані в елітарній культурологічній концепції Ортеґи-і-Ґассета. Видатний іспанський мислитель розглядав проблеми відмінності старого та нового мистецтва, основна відмінність між якими полягає у тому, що перше звернене до згуртованої еліти, а друге – до роз'єднаної маси.
«В основі сучасної дійсності лежить глибока несправедливість – помилково маніфестуючи рівність людей. Більшості не подобається нове мистецтво як частина нової культури Модерну, його здатні сприймати тільки маргіналії. Нове мистецтво характеризується тим, що ділить людей на тих, хто його розуміє, і тих, хто не розуміє. Очевидно, що таке мистецтво не для людини взагалі, а для особливої породи людей, які чітко відрізняються від інших», – стверджує Ортеґа-і-Ґассет.
Культурологічні теорії, що протиставляють один одному масову та елітарну культури, є реакцією на сформовані в мистецтві процеси: Схід – Захід, Північ – Південь, сьогодення культури та її минуле... За наявності країн із різною цивілізаційною просунутістю йдуть процеси освоєння мов різних культур, різних культурних кодів тощо.
На загал у перспективі бачиться те, що вже бачив Ніцше та його колега Освальд Шпенґлер – захід сонця старої традиційної культури, занепад Старого світу. При цьому проглядається і початок нової, ще не зовсім ясно якої культури, котра вже з народження знаходиться під загрозою знищення.
Мова йде про формування загальнолюдської культури, в якій панівною цінністю може бути лише окрема людина: її життя, її свобода... Людина – як мета розвитку людства.
Для когось незрозуміло, як усе ж таки можуть реально поєднатися свобода із гуманізмом, яке може бути нове змістовне наповнення людських цінностей (як Істина, Добро, Любов, Віра, Краса) і щó може претендувати на роль їхніх нових носіїв? Чи можуть бути нові форми реалізації цінностей культури?
Відповідь уже дав Шопенґауер: «Чим ми є насправді, для нашого щастя важить набагато більше, ніж те, що ми маємо, без зайвих пошуків». Певно, варто прислухатися до поради мислителя.
