До часів московитської окупації за царювання Пєтра I українські міста були рівнею європейським. Але ворог зробив усе, щоби знищити це...
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Гарна традиція в Україні моїй збольшевиченій — називати маґдебурзькі міста селами! Як отой Уланів на шляху із Хмільника до Бердичева — батьківщина Рафаїла Сенявського, тато в якого гербу Леліва, а матінка — Язловецька гербу Абданк.
Вітання із правобережного маґдебурзького села Уланів лівобережному маґдебурзькому селу Козéлець. Нині сподіваюсь доїхати до села Київ і заночувати на Позняківських хуторах, їй богу.
Нагадаю, що цьогоріч Верховна Рада ухвалила рішення про перетворення кількох сотень «селищ міського типу» на просто «селища». Хоч до нової московської окупації 1921 року всі вони були ... містами та містечками!
А що таке «селище»? Це ідіотський московський канцелярит «посєлєніє», яке в УССР переклали як «селище», хоча селище в українській мові — це територія, де колись люди жили, але тепер не живуть.
Ну, а чому б і ні? Колись, може, і було місто — тепер село, було «смт» — тепер «бившоє посєлєніє», а тому скоріше звільняйте територію, ідуть-бо нові хазяї-господарі!