Created with Sketch.

Іскра життя, або трагедія Ремарка

26 березня, 19:14

Відомий німецький письменник міжвоєнного періоду здобув світову славу своїми пацифістськими творами. Проте не мав сімейного щастя.

«Це тільки у безглуздих романах пишуть, ніби дух зламати не можна. Я знав прекрасних людей, яких перетворювали на худобу, що реве від болю. Майже всякий опір можна зламати, потрібен лише час і відповідні інструменти».

Вище наведені рядки із твору Еріха Марії Ремарка «Іскра життя», присвячені сестрі Ельфріді Шольц Ремарк. Жінку обезголовили нацисти під час Другої світової війни у 1943 році, нібито за державну зраду.

Ельфріда народилася 25 березня 1903 року і була молодшою дитиною у родині майстра палітурних справ Петера Франца Ремарка. Брат Еріх — на 5 років старший, тому особливих відносин між хворобливою дівчиною і парубком не було.

Їхні біографії розвивалися у різних просторах: після повернення з фронтів Першої світової війни Еріх писав бестселери, один з яких уже в 1930 році був екранізований у Голлівуді. Прозаїк емігрував з Німеччини, де до влади прийшли нацисти, отримавши американський паспорт.

Ельфріда двічі була заміжня й обидва рази невдало, працювала служницею, народила і незабаром втратила дитину, навчалася кравецької справи. Від 1940 року жила у Дрездені, шила вдома, в основному для приятельок або знайомих.

Однією з її постійних клієнток була офіцерська дружина Інґеборґа Рітцель. Саме їй під час примірки Ельфріда говорила, що «солдати — гарматне м'ясо, війна – гидота», що вона «терпіти не може Гітлера й із задоволенням вліпила б йому особисто кулю в чоло, якби надалася така можливість».

Якщо вірити доносу, написаному чоловіком фрау Рітцель зі слів дружини, Ельфріда бажала всім «патріотично налаштованим солдатським дружинам», щоб їхні чоловіки загинули на фронті. Це сталося у серпні 1943 року.

У вересні Ельфріда була заарештована ґестапо та доставлена до Берліна.
26 жовтня їй висунуто звинувачення, а всього за 3 доби відбувся судовий процес, перед яким в обвинуваченої навіть не було можливості зустрітися з адвокатом, бо режим вимагав крові.

Судячи із протоколів засідання, голова суду Роланд Фрайслер не дав Ельфріді Шольц Ремарк вимовити жодного слова на свій захист. Існують свідчення, що слуга нацистської Феміди оголосив наступне: «Ваш брат, на жаль, зник від нас, але Вам не втекти».

Прохання про помилування було відхилено за лічені дні. А ось із самою карою справа затягнулася: спершу гільйотинування було призначено на 25 листопада, але необхідні документи (нацистська бюрократія функціонувала до останнього) згоріли під час бомбардування Берліна.

Новий термін — 16 грудня, страту виконали у в'язниці Плетцензее. Позбавлений німецького громадянства ще 1938 року, Еріх Марія Ремарк, про загибель сестри дізнався лише після завершення війни; йому, як і всім, було очевидно, що Ельфріду обезголовили, намагаючись помститися письменнику.

Страта «Фрідхен», як кликали Ельфріду рідні, була однією із причин того, що Ремарк відмовлявся «жити серед німців» і довгі роки не наважувався відвідати Берлін. Він приїхав лише 1956 року — на фінальні репетиції своєї п'єси «Остання зупинка»; тоді ж навідався до Плетцензее, де 1953 року було відкрито перший меморіальний комплекс.

А проте, як раніше повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», холодного вечора 1950 року до Нижньотагільської музичної школи зайшла виснажена жінка, вдягнута у ватник і стоптані черевики. Це була бранка ГУЛАГу піаністка Віра Лотар-Шевченко.

Читайте також
Рашизм починається із панування «язика», а завершується ракетними обстрілами
Політика
Вітаємо вірян Церкви «Світло Життя» із 35-річчям
Полтава
Україна має стати Батьківщиною, де піклуються не про особисте, але спільне благо
Політика
Світова слава в обмін на душу і батьківство
Позиція
Війна триває за Україну, а мажорам і на росії добре
Війна
Ліз Трасс звинуватила ЛҐБТ в екстремізмі
Політика