Інтерв’ю з Павлом Мезеріним, координатором громадсько-політичного руху «Вільна Інгрія».
Павле, перш за все хочу привітати вас із народженням сина. Бажаю, щоб він тішив батьків і щоб у нього все було добре.
Дуже дякую. Щиро вдячний за добрі слова.
У яких заходах активісти руху «Вільна Інгрія» брали участь останнім часом і які плани на найближче майбутнє?
Після початку російсько-української війни наш основний майданчик для спілкування із зарубіжними колегами та експертами — це Форум вільних народів і регіонів Пост-росії. На ньому ми останні три роки представляємо рух «Вільна Інгрія». Крім того, ми регулярно беремо участь у Вільнюському форумі Вільної росії Гаррі Каспарова. Попри розбіжності з деякими спікерами, ми високо цінуємо його антиімперську позицію та підтримуємо робочі контакти. Восени знову візьмемо участь у форумі вільних народів Пост-росії — традиційно делегація руху «Вільна Інгрія» є найчисленнішою на Форумі, від п’яти до десяти осіб. Форум, найімовірніше, відбудеться в одній із країн Північної Європи. Також зараз ми, група координаторів руху, розпочали підготовку до скликання установчої конференції громадсько-політичного руху «Вільна Інгрія» для надання йому офіційного статусу. Дотепер це був горизонтальний мережевий рух, але зараз ми бачимо необхідність створення юридичної особи для взаємодії з європейськими й американськими політиками. У росії це неможливо. Робитимемо це в одній із країн Європи.
Які регіоналістські рухи в росії, на вашу думку, сьогодні мають найбільший потенціал підтримки?
Зараз оцінювати реальну підтримку в росії ідей регіоналізму (як і всіх інших) украй складно. У країні діє тоталітарна машина, яка «закатує в асфальт» будь-яке інакомислення. Якщо говорити про перспективи, то серйозні регіональні політичні сили, окрім Інгрії, можуть з’явитися в Карелії, Калінінграді, Татарстані, Башкортостані, Сибіру. Рухи за незалежність у цих регіонах мають історію та політичний досвід. Коли центральна влада ослабне, запит на регіоналістські ідеї буде максимальним.
Давайте перейдемо до теми інфраструктури. Як ви оцінюєте значення порту Усть-Луга та інших терміналів Ленінградської області для режиму путіна? Чи може їх блокування викликати кризу?
Безумовно. Порт Усть-Луга — найбільший нафтоналивний термінал, Приморськ — головний газовий порт. Попри переорієнтацію експорту на Китай та Індію, саме Інгрія (Ленінградська область) залишається ключовим маршрутом постачання нафти й газу до Європи. Це критично важливі вузли, і ураження цих об’єктів стало б серйозним ударом по російській економіці.
Санкт-Петербург — великий центр російського ВПК. Наскільки оборонні підприємства міста вразливі для санкцій?
Для міжнародних санкцій вразливі абсолютно всі підприємства Санкт-Петербурга та Інгрії. Але сьогодні лише санкцій недостатньо. Більше того, я не приховую: незалежність Інгрії стане реальною тільки в разі серйозної воєнної поразки росії. Війна має безпосередньо торкнутися Санкт-Петербурга, інакше його жителі не усвідомлять, що відбувається. Сьогодні більшість петербуржців живуть звичним мирним життям — війна для них лишається десь далеко. Це має змінитися. І саме підприємства, що працюють на війну, а також порти Усть-Луга та Приморськ повинні у першу чергу стати цілями військових атак.
Ви також відомі як футбольний уболівальник. Що для вас сьогодні означає «Зеніт»?
Я вболіваю за «Зеніт» усе життя, як мій батько й дід. У 90-ті та на початку нульових «Зеніт» був символом «особливості» Санкт-Петербурга, можна сказати, майже «національною ідеєю Інгрії». Але відтоді, як власником клубу стала держкорпорація «Газпром», команда перетворилася на знаряддя імперської пропаганди росії, а підгодоване керівництвом «Газпрому» фан-рух «Зеніта» страшно деградував. Сьогоднішній «Зеніт» — це, на жаль, «зомбі-Зеніт», а його фанати перетворилися на філіал «Молодої гвардії «Єдиної росії». Болісно й огидно на це дивитися. Я зараз не стежу за російським чемпіонатом.
Як ви оцінюєте фанатський рух сьогодні та участь його представників у війні?
Рух футбольних ультрас за визначенням дуже пасіонарний. І авторитарна російська влада намагається цю пасіонарність використати у своїх цілях. Існує так званий «бойовий підрозділ «Еспаньола» — ініціатива московських ультрас, де кістяк складають фанати ЦСКА, «Спартака» та «Динамо». Не дуже розумні фанати «Зеніта» теж туди потрапляють, здебільшого як рядові бійці. Я регулярно бачу новини про загиблих на фронті ультрас, але емоцій це у мене вже не викликає. Фанатське середовище в росії сьогодні повністю контролюється державою, вербування йде активно, особливо серед молодих і запальних хлопців — моє покоління давно пішло з фанатського руху, а нинішнє повністю під контролем кремлівської влади. Це дуже прикро, але така реальність.
Дякую за відверту розмову.
І вам дякую, до побачення.