«Вшанували» і забули: як Полтава зневажає своїх героїв
Минулого тижня всі новинні канали Полтави публікували інформацію про те, що під головуванням першого заступника Полтавського міського голови Валерія Пархоменка відбулося чергове засідання комісії з питань найменування та перейменування елементів міського середовища й інфраструктури, увічнення пам’яті осіб та подій. На ньому було підтримано ініціативу вшанувати пам’ять видатного уродженця Полтави, першого міністра освіти Української Народної Республіки Івана Стешенка.
Як стало відомо, таку пропозицію ще торік внесли на розгляд міської влади представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар; доктор історичних наук, професор, ректор Полтавського університету економіки і торгівлі, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олексій Нестуля, а також знаний краєзнавець і письменник, автор книги «Іван Стешенко. Твори, переклади, вибране листування», лауреат премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача Григорій Титаренко.
Меморіальну дошку державному й громадському діячеві часів УНР Івану Стешенку заплановано розмістити на фасаді Наукового ліцею №3.
«Стешенко зробив фантастичний внесок в українізацію освіти в УНР, системно дбав про відкриття україномовних шкіл, гімназій, народних університетів. Більшовицькі терористи вбили його саме за українську мову. Важливо, що міська влада усвідомлює значущість постаті Івана Стешенка і підтримує ініціативи УІНП, краєзнавців та громадськості, аби пам’ять про видатного полтавця збереглася у його рідному місті», — сказав Олег Пустовгар.
Іван Стешенко з його прагненням до відродження національної свідомості та українізації автоматично став ворогом російських більшовиків. Наказ про його вбивство з’явився ще в січні 1918 року, коли Муравйов захопив Київ і влаштував там червоний терор. Намагаючись урятувати своє життя, Стешенко з сином у липні 1918 року виїхав із Києва до Полтави. На одній з вулиць їх перестріли двоє більшовицьких терористів, які двома пострілами в голову смертельно поранили Стешенка і зникли. Це було одне з перших політичних убивств в Україні.
Спроби вшанувати пам’ять видатного українця у Полтаві були й раніше.
Навпроти місця, де стався замах на життя Івана Стешенка, на вул. Куракінській, уздовж Каштанової алеї, було насипано невеликий курган і встановлено на ньому дубовий хрест. За спогадами старожилів, курган і хрест простояли до середини 1920-х років і були знищені більшовицькою владою.
У період, коли в Полтаві встановилася влада Директорії на чолі з С. Петлюрою, було ухвалене рішення про перейменування вул. Куракінської на вул. Стешенка. Але рішення не реалізували, бо вже в середині січня 1919 року до міста знову ввійшли більшовики.
На Дальніх Павленках, у тій частині, яка нині має назву 109-й мікрорайон, місцева влада в 1918 році таки надала назву одній із вулиць — імені Стешенка (більшовики схаменулися лише в 1946-му й перейменували її на вул. Квітучу). А на місці нинішнього Інституту зв’язку був провулок Стешенка, який ліквідували ще пізніше.
У вересні 1918 року 2-га українська гімназія отримала назву «Українська гімназія імені Івана Стешенка». На жаль, цей двоповерховий будинок не зберігся. Він розташовувався за адресою вул. Бокова, 17 і з 1920 року продовжив функціонувати як школа №5 (так більшовики перейменували гімназію). У 1940 році будівлю знесли під час розширення заводу, який нині називається Турбомеханічним. Вона стояла за сучасними ТРЦ «Київ» і ПК ПТРЗ; зараз на її місці — п’ятиповерхівка з амбулаторією.
Нарешті, 26 березня 2001 року ім’я Івана Стешенка присвоїли провулку Косіора в мікрорайоні «Алмазний» (між вулицями Алмазна та 23 Вересня).
У Полтаві останніми десятиліттями сформувалася недолуга традиція: до роковин видатної людини — причепити меморіальну табличку, поставити галочку — і забути. Ця традиція повністю проявляється у вшануванні Івана Стешенка.
Провулок його імені не відвідує ані Пархоменко, ані краєзнавець Нестуля, ані мемуарист Титаренко, та й Олег Пустовгар, який говорить про надзвичайну важливість пам’яті Стешенка, тут не з’являвся. Про інших «керівників» міста й казати нічого. Причина стає зрозумілою відразу, щойно побачиш цей провулок.
Тому що це — наруга над ім’ям видатної людини.
Розбита асфальтівка з ямами глибиною 15–20 см, які в негоду стають пастками не лише для автомобілів, а й для дитячих візочків.
Відсутність тротуару, хоча територія з обох боків проїжджої частини дозволяє його прокласти.
Сухі дерева загрозливо нависають над головами людей, які боязко пересуваються поміж машин.
Повна відсутність вуличного освітлення.
Зарості амброзії (з якою, до речі, зараз нібито активно бореться міська влада, витративши лише на закупівлю «Амбростопу» понад 3 млн гривень).
Некошена трава.
Дитячі майданчики нагадують кадри з фільмів про апокаліпсис.
Це не околиця міста — це серце великого мікрорайону «Алмазний». На провулку багато закладів і організацій, до яких безперервно прямують потоки відвідувачів. Це район багатоповерхової забудови, де проживає дуже багато людей.
Зрозуміло, що замовити меморіальну табличку й помпезно її прикріпити — набагато простіше, ніж дійсно наводити лад у місті. Тому до міської ради є пропозиція: перейменуйте провулок Івана Стешенка на провулок Забутий — і не ганьбіться перед пам’яттю людини, яка віддала життя за ідею національної свідомості України.
Хоча… що ви знаєте про національну свідомість?..