Нині в Японії існує багато компаній, заснованих 100-200 років тому. Серед них такі, якими управляє одна сім'я впродовж кількох поколінь.
Мова про феномен дзайбацу (яп. 財閥), реорґанізований після Другої світової війни у кейрецу (яп. 系列), – фінансово-промислову ґрупу, чий вплив і розміри дозволяють контролювати значні частини економіки імперії Сонця, що сходить. До подібних великих корпоративних конґломератів із родинною історією зараховують "Sumitomo" (1615), "Mitsui" (1876) та "Mitsubishi" (1870).
Їхня довговічність назверх демонструє – до кризових явищ мінливої дійсності не тільки можна підлаштуватися, а й успішно долати, отримуючи відповідні дивіденди. Якщо ж говорити про характер бізнесу, яким займаються перераховані компанії-довгожителі, то серед іншого можна відзначити наступні тенденції:
Водночас не варто відкидати й інші важливі фактори – специфіку ґеоґрафічного положення Японії (зусібіч оточена морем невелика країна, завдяки тривалій ізольованості уникла небезпеки масштабного іноземного військового вторгнення) та світогляду її мешканців (стародавня реліґія сінто успішно співіснує з буддизмом, даосизмом тощо, породивши атмосферу гармонії та великодушності).
Останній пункт показовий, оскільки власник (по суті, роботодавець) не сприймає свою компанію виключно як місце наживи, так само і його працівники не вважають, що вони тільки продають власний труд, аби отримати гроші. Відтак між ними немає жодного антагонізму, як між капіталістом і пролетарем.
Зовсім протилежну ситуацію спостерігаємо сьогодні в Україні, яка, залишаючися материковою державою, пережила чимало вторгнень, розорень, окупацій і внутрішньовидової боротьби бізнесменів. Роки незалежності й перехід на рейки ринкової економіки не допомогли нашій країні повторити японський успіх; ми досі не можемо визначитися, яким шляхом і куди йти.
Яскравий приклад – доля 3 найбільших вітчизняних підприємств у галузі машинобудування, металурґії та оборони різної форми власності:
Можливо, для подолання вказаних кризових явищ українцям варто запозичити в японців глибинне сприйняття бізнесу як своєї сімейної справи, а також поновити відчуття власності, відібране у нас окупантами. У разі, якщо нічого й надалі не змінювати, лишати все як є, нам ніколи не вдасться повторити досвід успішних націй і стати "східноєвропейським економічним тигром", бо збудувати сильну й заможну Україну для себе і наступних поколінь мусимо ми самі.
Між тим, як раніше вже повідомляв "Останній Бастіон", економіка теперішньої України мусить нарешті перейти на новий технолоґічний уклад. Для цього необхідна політична воля, розуміння ґлобальних трендів і формування іншого способу мислення.