Логіка доводить, що залякати ворога аж до підписання не згубного й не принизливого для України миру, неможливо. Наші партнери проти.
В історії москоіії були випадки, коли вона згортала воєнну кампанію, не добившись перемоги. Але, щоби таке сталося, вона повинна була потрапити в жорстку міжнародну ізоляцію і воювати з цілою коаліцією великих і сильних держав.
Скажімо, к це було під час Лівонської та Кримської війн, де за жертву агресії дружно вписалася низка боєздатних суб'єктів. Вони ж завдали нападнику тяжких, розгромних поразок: Обатур поблизу Пскова, турки із татарами 2-й фронт відкрили, «анґлічанка на Малаховом курганє нагаділа», Австрія «нависла і угрожає» тощо.
Або переживати глибоку внутрішню кризу суспільно-політичного ладу — революція в тилу, спершу 1905-го, а потім 1917-го, ні й звісно «Пєрєстройка». Що з цього є наявним на поточному етапі російсько-української війни?
Вона має надійних союзників у особі КНР, Ірану, КНДР та інших країн горезвісного «глобального Півдня». Ці світові покидьки радо підкидають їй зброї, «гарматного м'яса» і помагають тримати підсанкційну економіку на плаву.
«Смарагдова ставка» на вулиці Банковій у Києві не здатна не тільки розгромити російське військо, а навіть зупинити його наступ, а НАТО не поспішає за нас вписуватися. Ніяких ознак внутрішньої кризи й революційної нестабільності у РФ не спостерігається.
Битва холодильника й телевізора існує тільки у багатій хвантазії експертів по анакондах і ліберальних деколонізаторів. Можна, звичайно, роззявивши рота, сподіватися на диво, на силу смарагдових яєць, на deus ex machina, на козирі Дональда Трампа, але...
Проте значно розумніше й безпечніше буде зіскочити із голки інформаційної наркотизації та перейти нарешті у режим раціонального використання ресурсів і постановки реалістичних цілей. А позаяк «Смарагдова ставка» і на це явно не здатна, то потрібен уряд національного порятунку з довгою волею і ясним розумом.
Окрема проблема у тім, що опорою режиму на московії є не «глибинний нарід», «совки», «яничари», «орда мокші» тощо, а космополітичний європеїзований креативний клас. Оте, відносно молоде й заможне населення міст, байдуже до національної ідеї (як ото був Льоша Навальний), якому не стало жити гірше.