Коли до винаходу дистиляції залишалося ще кілька століть, вино було головним і єдиним алкоголем. З нього виготовляли лікувальні розчини.
Скажімо, у стародавньому Римі виноробство було зведено у ранг мистецтва, а питво вина активно просувалося як засіб для подолання майже будь-якої хвороби. Окремо стояв метод кровопускання та застосування п'явок.
Депресія, проблеми із пам'яттю, здуття живота, закрепи, проблеми із сечовипусканням, пронос, подагра, укуси змій, глисти? — Випийте вина, закликали шанувальники діонісійського культу від Массалії до Мілета.
Ось тут і набуває свого сенсу наступний вираз: «Не для пияцтва заради окаянного, а тільки з метою користі хворої душі та зраненому організму». Ще Марк Порцій Катон, також відомий на прізвисько «Цензор», описує рецепт для лікування закрепу:
«Змішайте виноградне вино із золою, гною та чемерицею [а це, до слова, отруйна рослина — прим. ред.]. Уявили? Келих червоного винця із легким, фруктовим смаком, з нотками золи, фекалій та... отрути!».
Натомість Ґалéн, лікар гладіаторів, використовував вино для дезінфекції ран. За проникального поранення живота він відмочував петлі кишківник, що випали із порожнини у вині перед тим, як загорнути їх назад у черево бійця.
Репутація вина як цілющого напою зберігалася й за так званих «Темних віків» (400-1200). У католицьких монастирях була традиція використовувати вино як ліки, натомість у православних більше цінувалася медовуха (медовий спирт — прим. ред.).
Англійський монах XIII століття Роджер Бекон писав, що вино «оберігає шлунок, зміцнює природне тепло, допомагає травленню, захищає організм від псування та покращує перетворення їжі на кров». Але й застерігав від надмірного вживання, описуючи його шкоду для розуму та здоров'я.
У XX столітті заборони на алкоголь у різних державах світу підірвали репутацію вина як ліків, але в останні десятиліття вино знову повертається у медицину. Багато хто вважає, що келих червоного вина на добу знижує ризик серцево-судинних захворювань, однак це — міф.