У суспільстві, де панівною верствою є кидали, лихварі й спекулянти, наявність інтелекту — перешкода до соціального успіху. Наша нація хвора.
Боротьба із ксенофобією, расизмом, нацизмом титульної нації на тлі безпардонної й усеохопної українофобії та іноземної інтервенції спрямована на руйнування автоматизму процесів колективної свідомості. Вона призводить до катастрофічного уповільнення реакцій на смертельно небезпечні виклики.
Ми інстинктивно й автоматично відсмикуємо руку, коли торкаємося гарячого, а не чекаємо, поки вона почервоніє й обвуглиться, засмердівши смаленим. Ми не міряємо поверхню термометром, щоби пересвідчитися, що її температура достатньо небезпечна.
Все працює на рівні рефлексу. А індивіди, що мають зависокий больовий поріг, або взагалі не відчувають болю, хоч і не страждають від травм і опіків, але й живуть недовго.
Нав'язування безмежної толерантності до всього іншоетнічного у поєднанні з дегуманізацією автохтонного населення (совки, [виши]вата, малароси, рагулі), якого треба неодмінно й негайно зректися. Зректися на користь якихось хороших чужинців.
А отже, вилучення етнічного маркера як головного консолідуючого чинника формує нечутливість до деструктивних інтрузій у національне тіло й уповільнює відповідні реакції. Реакції, що дає фору інтервентам.
Тому, коли нація «в огні окраденая нарешті прочумає», то вже і не встане й розплавиться у казані мультикультуралізму на радість товаріщам «нєважно-какой-национальності». Ви їх знаєте поіменно, вони працюють на ворога.
І до речі: улюблене заняття Москви — дегуманізувати потенційну жертву; улюблене заняття українців — гуманізувати ворога, шукати в ньому щось позитивне. Обидві ці стратегії — аморальні!