Нова гіпотеза цілком доводить появу легкого ізотопу гелію (3He) метеоритним "бомбардуванням", яке підняло тонни пилу з поверхні Місяця.
Дослідники визначили джерело космічного пилу, що покрив Землю понад 30 мільйонів років тому, передає медіаагенція "Останній Бастіон" із посиланням на видання "Science Direct".
Слід зауважити, що ще наприкінці минулого століття геологи виявили на глибині кори нашої планети залягання тонкого шару із підвищеним вмістом гелію-3, який датовано 33 мільйонами роками.
Знахідка стала великою несподіванкою для науковців: цей ізотоп значно частіше зустрічається у відкритому космосі, ніж на Землі; а новий аналіз стародавніх відкладень довів, – джерелом надлишкоу гелію-3 може виявитися... Місяць!
Доповідь із вказаної тематики прозвучала під час проведення Гольдшмідтівської конференції з геохімії, яка відбулася нещодавно у французькому місті Ліон, а до того появу гелію-3 зазвичай пов'язували з метеоритним дощем.
Приблизно 33 мільйони роки тому сталися 2 великі імпактні події, які залишили кратер Попігай на території (поки що) РФ і Чесапік у США, проте, можливо, їх було більше й удари розсіяли космічний пил із підвищеним вмістом гелію великою площею.
«З іншого боку, датування обох кратерів залишаються неточними, а інших досі не знайдено. Тому ми з колегами з Музею природної історії у Берліні висунули нову, "місячну" гіпотезу появи гелію-3 у стародавніх відкладах. Отже, насправді цей ізотоп постійно утворюється на супутнику під дією сонячного вітру і накопичується в поверхневих шарах місцевого реголіту.
Ми переконані, що десь понад 30 мільйонів років тому серія метеоритних ударів підняла із поверхні Місяця велику кількість пилу, який зрештою осів на Землю. Якщо це так, то в цьому пилюці має спостерігатися дефіцит іридію – елемента, який, на відміну від астероїдів, у складі Місяця практично відсутній», – заявив німецький науковець Йорґ Фрітц.
Щоби перевірити свою гіпотезу, співробітники Музею природної історії у Берліні отримали зразки, здобуті з глибини близько двох кілометрів нижче дна Південного океану – там вони залишалися захищеними від будь-яких додаткових забруднень упродовж усіх мільйонів років.
«Як ми і припускали, у шарі з надлишком гелію-3 справді було вкрай мало іридію. Власне, це підтвердило місячну версію його походження», – лаконічно підсумував пан Йорґ Фрітц.