Згідно з соціальним натуралізмом, людина (Homo sapiens) є істотою, яка здатна жити за законами соціальної природи. Все інше – від лукавого.
В Аристотеля є така дефініція – «Kai hoti ho anthrõpos phusei politikon zõon». Тобто, у перекладі: «Людина, за природою, є істота суспільна».
Про що це говорить? Про те, що суспільне для людини є природним середовищем проживання, і взаємодія з цим середовищем проходить у ритмі її людського життя.
Як уже зазначалося на самому мпочатку, людина живе не в вакуумі, а у соціумі. Відповідно має не переходити тих рамок, які присутні в цьому соціумі.
Це взагалі стосується і всього світоустрою. Адже рамки є складовими поняттями космосу, які саме цим і відрізняють його від хаосу.
Якщо ж людина не хоче перебувати в рамках данного соціуму (наприклад, не хоче дотримуватися етичних норм) – вона може вільно змінити данний соціум на більш для неї привабливий. Одним із консервативних принципів визначення людини є те, що вона є породженням конкретної культури конкретного суспільства.
Все інше нахабна ліберальна брехня. Бо поза межами людського суспільства та його норм, згідно того ж Аристотеля, можуть жити або боги, або тварини.
Якщо ж хтось не схожий на Бога, який зійшов до нас з Олімпу і перебуває в нашому суспільстві, і не дотримується наших норм, – то ключ до його розуміння слід шукати у вивченні рефлексій тваринного світу. Бо, як кажуть науковці, нормативність соціальної поведінки безпосередньо пов'язана із рольовими функціями людини у суспільстві й відповідно визначають його статус.