То так, на все старе, включно з профспілками, дивитися важко.
І якщо ще якихось тридцять років тому профспілкова будучність малювалася винятково аналогічною вічному існуванню мафії та церкви, сьогодні профспілки України – швидше герої поезії нашого Леоніда Талалая про старого когута: «…стояв, як півень на параді. А нині крила безпорадні, як під сокиру, опустив».
Сокиру над ФПУ занесла послідовний ворог батьків петеушного учнівства, голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. Пані більше відома як автор расистської теорії «дітей низької якості». На повному серйозі пропонувала заборонити продуктивний секс для молодят на мінімалці.
Сокира ось-ось рубоне по залишках профспілкової демократії, і «на санаторії» сядуть висуванці з офісу Зе. Воєнний стан не дозволить профспілкам навіть огризнутися. Хоча… Що з того, що полтавські профспілки огризалися – пішли на Розсошенці, облизавши прокурорського макогона.
Проти профспілок – еволюція.
З одного боку, постіндустріальний, інформаційний світ у просунутій більшості вже не потребує кривавих боїв за 8-годинний робочий день, заборону дитячої праці, рівні права прибиральниць з секретарками директора і нову кухвайку.
Загальносвітовою тенденцією є незупинне скорочення профчленства. У 2021 році Міністерство праці США зафіксувало рекордно низький показник — лише 6,1% працівників приватного сектора були членами профспілок. Середній відсоток спілчан серед працівників Євросоюзу 22, хоч і варіюється від 80% у Данії до 14,6% – у Чехії, 13,3 – в Болгарії, 10,6 – в Угорщині. Навіщо «пролетаріям» з Майкрософта профспілкова організація, якщо власник і менеджмент компанії виконує усі соціальні «забаганки» персоналу ще до їх виголошення?
В Україні теж постійне «від'ємне зростання». Цифри не наводимо (повірте, знаємо) з огляду безпеки психологічного стану тих, хто все ще перебуває в ейфорії профспілкових перспектив.
З боку іншого, наші спілчанські маси виявилися нездатними зламати ні традиції кишеньковості профкому, ні інерцію його ролі масовика-витівника.
А керівництво ФПУ і регіональні лідери профспілок вже стільки років утішаються кісткою, кинутою для штуки владою – гризіть, партнери! Отут підпишіть, аби не плакали. Бавляться територіальними, галузевими, міжгалузевими, генеральними угодами, де немає нічого, крім угодовства. У тих «угодах» профспілками і не пахне. Так, приший-пристьобай.
Посмішити вас, члени профспілок? Відкриємо страшну таємницю: у сучасному глобальному світі місією профспілок вважають участь у створенні справедливого громадянського суспільства.
Ви чули, що профспілки світу печуться не про роздачу новорічних подарунків дітям своїх членів і вінки навіки спочилим, а про розширення прав і свобод людини і громадянина?
Що лідери нормальних профспілок зайняті не дільбою матеріальної допомоги, як обов'язкової компенсації «втрат» від сплати членського внеску, а стабілізацією суспільства? Уявіть свій профком, на засіданні якого головиха Марія Іванівна руба ставить питання щодо «зниження рівня ненависті і страху, підозрілості і озлоблення задля узгодження протилежних інтересів адміністрації і колективу». А не «Затоки за півціни».
(Ще буде)