По нашій перемозі має стася цілковита переоцінка сімейних цінностей, які стали вульгарними. Це стане міцною основою для відновлення України.
Ще за часів Першої світової людство відчуло, що масштабна і масова війна – чинник потужної модернізації; це ми переживаємо і зараз. Саме тотальність Першої світової війни зумовила остаточну руйнацію традиційного укладу.
Зрештою, фемінізм і суфражизм, які виникли як реакція на модернізацію, переживали свій тріумф по завершенню бойових дій. Наша війна теж є тотальною, бо залучає у свої події не лише нас, а й інші країни (звісно, опосередковано) і дає можливість новому технологічному стрибку.
Людині у такій ситуації, авжеж, не солодко, але з іншого боку це і цікаво. Масове залучення великої кількості чоловіків у бойові дії лишає жінок сам на сам з життєвими проблемами воєнного часу, що не лишає вибору, окрім як шукати шляхи більшої самостійності (економічної, побутової, соціальної), щоби:
Жіноча відповідальність та самозарадність – об'єктивна потреба у цій реальності. Не потрібно бути феміністкою, аби розуміти це.
Зрештою, треба відрізняти "жіночий сепаратизм", коли жінки постулюють абсолютну незалежність від чоловіків (що є неможливим a priori) лише тому, що так вимагає ідея. Тобто, від бажання жінки бути зрілою особистістю, яка адекватно реагує на виклики.
Ідилічний патріархат, як і загалом традиційний уклад минулих епох, якими вони нам здаються, неможливо відновити й цей факт треба прийняти. Однак, "традиція" переходить в абстрактний вимір ідей, що має насправді великий потенціал.
Механістичне відтворення минулого не дасть нічого, а лише призведе до ще більшої профанації наявних її культурних проявів. Модернізація як процес є постійним і він напряму стосується нашого побуту.
Не бачимо сенсу відмовлятися від практичної користі модернізації. Однак, вона має ідейно бути спрямована іншим типом мислення – консервативним.
І тут найцікавіше: не дивлячися на те, що війна створює безліч можливостей технологічно піти вперед, сама ідея війни (у нашому випадку) є консервативною – ми воюємо за нашу країну, наш дім, нашу сім'ю. Не дивлячися на розкручену високу залученість жінок до війська, розподіл ролей лишається традиційним.
Чоловіки на фронті оберігають свої родини, а жінки шукають можливості для покращення становища сім'ї й під час, і після війни. Хочеться вірити, що з нашою перемогою відбудеться тотальна переоцінка сімейних цінностей, які стали до біса вульгарними, і це стане міцним фундаментом для відновлення країни.
Та й взагалі, не можна втрачати цей концептуальний підхід – модернізація задля збереження. Майбутнє може мати цінність лише тоді, коли наше минуле і сьогодення не зникнуть з історії.