Минуле і майбутнє класичного університету Полтави

Не перший рік триває жваве обговорення можливого об'єднання полтавських вишів. Однак не всі готові підтримати такий радикальний крок.

Чимало із наших читачів, певно, замислювався, а чому у Полтаві — полковому козацькому місті, губернії монархії Романових, обласного центру теперішньої України немає класичного університету. І справді населений пункт має: педагогічний, юридичний, медичний, аграрний, технічний, економічний виші.

Прикро визнавати, але класичного, на зразок того, які має Київ (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), Харків (Харківський національний університет імені Василя Каразіна), Чернігів (Шевченківський колегіум), Острог (Національний університет Острозька академія) тощо — немає. Хоча ініціативи й пропозиції з його створення лунають постійно.

Історія проблематики

1914 року у Полтаві розпочав роботу Полтавський учительський інститут, а 1917 року під час революційних подій виш українізувався. У жовтні 1918 року, коли при владі в Україні перебував гетьман Павло Скоропадський, при полтавській «Просвіті» почав діяти історико-філологічний факультет.

То була справжня основа для майбутнього, як вважалося, класичного університету. Лекції читали переважно професори із Харкова та науковці-втікачі із більшовицької московії, яких переслідували чекісти.

Із падінням Гетьманату і перемогою Директорії УНР, намагання створити класичний виш у Полтаві не припинилися. Серед архівних матеріалів знаходимо відомості, що міністр освіти Іван Огієнко (відомий в історії як Митрополит Іларіон) видав розпорядження про необхідність розробки законопроєкту «Про Полтавський університет».

Але більшовицька окупація міста у січні 1919 року завадила здійснити намічене. Тобто можна говорити, що у 1918-1919 роках Полтава мала шанс отримати класичний виш, — однак громадянська війна та загарбання совєтами України поклали край освітянським планам.

А от у Кам'янці-Подільському у цей час виш таки заснували. І тепер він, сформований за наказом гетьмана Скоропадського, має ім'я Івана Огієнка (до речі, заклад теж за більшовиків став педагогічним, затим поділився на педагогічний і сільськогосподарський, а вже в часи незалежності став класичним).

В архіві знаходимо інформацію, що голова Губернського революційного комітету Я. Дробніс видав 13 січня 1920 року наказ №3, який перетворив учительський інститут у Полтавський український педагогічний інститут. А у 1921 році було створено Полтавського інституту народної освіти, який об'єднаний педагогічний заклад та факультет.

Надалі розвиток промисловості у СССР потребував градації вищої освіти: тому виникли господарські, технічні, аграрні, педагогічні виші. При цьому полтавські виші майже протягом усього повоєнного періоду існування совдепії були у когорті лідерів.

Особливо це стосується педагогічного, куди їхали вчитися, набиратися досвіду і знань не лише з інших республік СССР, а навіть з-за кордону. З розпадом соціалістичного табору й початком розвитку ринкової економіки, чимало вишів перекваліфікувалися; це стосується педагогічних, які стали класичними, аби мати ширше поле для маневру і можливості готувати різнопланових спеціалістів.

Сучасне становище

За минуле десятиліття у ЗМІ періодично виникає інформація про можливість об'єднання вишів Полтави. Проте тут варто враховувати специфіку, яку наводять експерти:

1. Який саме виш буде провідним? Адже полтавські заклади вищої освіти (ЗВО) мають тривалу історію, а також власні імена, як от Юрія Кондратюка, чи Володимира Короленка.
2. Об'єднання може призвести до того, що може зменшитися кількісний набір студентів, або державне замовлення. Не секрет, що більшість студентів у Полтаві з Полтавської області, бо Полтава як місто для життя і навчання є значно дешевшим і ближчим, ніж Київ, Харків, Дніпро тощо. Деякі з цих абітурієнтів просто б фінансово не витягли навчання і проживання у великих містах. Також є і такі для яких платне навчання закриває дорогу до вищої освіти через бідність родини.
3. Об'єднання може потягнути укрупнення кафедр. Відтак скорочення числа викладачів, що може негативно вплинути на матеріальний стан багатьох сімей під час кризи, а також завдати непоправного удару по полтавській науці.
4. Не відомо, що буде з корпусами та матеріальною базою. Об'єднання вишів може призвести до того, що багатші мають утримувати бідніші, а за більше ніж столітню історію вищої освіти в Полтаві, чимало закладів створили потужну базу для проведення наукових досліджень. Звичайно ця база місцями застаріла, але попри все, вона дозволяє бодай на голому ентузіазмі керівників вишів, професорів та студентів займатися практичною наукою, а для її збереження теж треба кошти.
5. Об'єднання не є панацеєю для розв'язання нагальних проблем. Навпаки може зробити управління таким вишем складнішим і більш громіздким та неефективним (особливо зараз, враховуючи воєнний напад РФ).

Серед позитивних сторін можна говорити про зростання конкурентоздатності вишу на ринку, адже такий заклад буде пізнаваним в Україні. Тим паче в умовах, коли чиновники постійно говорять про необхідність закриття неефективних закладів керівництво єдиного вишу матиме надійні засоби захисту інтересів ЗВО та викладачів: єдиний класичний виш, потужна база, найбільша кількість студентів тощо.

Тобто такий заклад не можна буде закрити, або якось суттєво обмежити (забрати державне замовлення). Особливо це зараз дуже актуально, коли восени 2020 року внесено зміни до Закону «Про вищу освіту».

Нагадаємо, що чиновники та депутати позбавили права філіалів готувати за кошти державного бюджету фахівців зі спеціальностей, з яких у тому самому місті або в радіусі 50 км від нього функціонує заклад вищої освіти державної форми власності, що здійснює підготовку за такою самою спеціальністю. Ось так.

Фактично, розмовляти про це можна довго. Проте, як показує історія вищенаведеної проблематики, у часи економічних негараздів, війни за виживання та відсутності коштів це питання вирішити складно, ніхто не візьметься, принаймні зараз.