Теперішня Харківщина здавна була краєм вільних українців. Спершу, вони селилися хуторами поблизу річок, згодом — засновували міста...
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
На світлині вище, якій близько 120 років, бачите трьох молодих козарлюг із містечка Вовчанськ на Слобожанщині. Як вдалося з'ясувати, зазнімкував парубків у 1907 році фотохудожник І.А. Войлоков.
Усі троє вбрані в українські національні стрóї, причому на тих молодих чоловіках — неймовірно гарні вишивані сорочки, кожна з яких декорована густо насиченим взором. При цьому, комірці на їхніх сорочках скріплені — не то своєрідними краватками, не то — широкими стрічками.
І, ще одне, що додає схожості виглядові усіх цих трьох персонажів на фото, так це — широкі й довгі шовкові пояси, обгорнуті довкола їхніх станів і розкуйовджені кінці яких звисають геть аж поза коліна. І, звичайно ж, на усіх трьох парубках бачимо шкіряні чоботи, правда трохи запорошені внизу, зате до блиску відпуцовані штанинами на халявах.
А, щодо того, до якого антропологічного типу віднести лиця цих парубків, то тут якихось особливих вагань, не виникає. Звісно ж, що до центральноукраїнського, який власне й відрізняється масивним надбрів'ям, значним нахилом чола, слабо профільованим обличчям, а головне — чітко окресленим носом.
І, на завершення: хто б міг подумати, що більш як через століття нащадки отих слобожанських козарлюг із Вовчанська — разом із найкращими синами й доньками нашої держави — боронитимуть від московських посіпак, отой свій рідний Вовчанськ, так щедро политий нині українською кров'ю... Без перебільшення, наша багатостраждальна фортеця на теренах Слобожанщини.
У тій теперішній боротьбі за Вовчанськ й за усі інші українські території, сили може й нерівні (ворог численніший), але як дослідник минулого запевняю, — переважна більшість битв у світовій історії, була виграна зовсім не кількістю. Але духом і вмінням звичайних бійців і командирів!