Ворог здатен перемогти. Українці ж у цілому не хочуть воювати, що видно з мобілізації; немає довіри до політичного і військового керівництва
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Один совєцкій школьнік, на ім'я Льоша, вперто хоче медійності, впливу на маси. І як результат — мати великі гроші та політичну владу, вочевидь післявоєнному майбутньому:
– Возьмітє міня на дєбати. Ну, возьмітє...
Що ж, ресурсна федерація московії чітко окреслила, нáщо їй ця війна — цивілізаційно закріпити за собою таку росію з іміджем диктатури, тиранії, права сили. І безумовно «спасєніє православія».
Однак православія не такого, яке чекісти минулого століття нищили репресіями духовенства, мародерством та підривами храмів часів Русі. А такого, щоб у зв'язці із ФСБ і ГРУ ГШ РФ торгувало цигарками, кокаїном та опіумом «русскаґо міра».
Думаю, не секрет, що на вулицях помітно стало менше декоративних патріотів у футболках з гербом та калиною. Із машин лунає не «Єбаш їх, Вова», а може промайнути й «плахой чілавєк» башкирського манкурта «Моргенштерна».
Суспільство проходить стадію прийняття, розуміння, що війна — це кров, піт і сльози. А від того, що Зе-влада донині вважає: з українським суспільством не варто говорити як із дорослими — його пожирає невідомість!
Страх перед майбутнім, яке навряд чи спрогнозує хоч один видатний впливовець нашого часу. Період таких коливань — посівна пора для різного штибу аферистів і популістів.
Ворог намагається Льошиками Арєстовічамі намацати воронку, через яку можна протягувати зневіру щодо Заходу і пієтет до Москви. Ми дозволили «русскаму міру» пройти через схід у воронку трагічного 2014 року.
Саме тому у телевізорі сиділа варена ковбаса à la Сивохо, розказувала весь 2020 рік про «аґрєссівноє мєншинство» та «доброє, мілоє большинство, каторому мєшают жить разния радікала». Що він мав на увазі, нагадаю вже легендарне звернення президента на новий 2020 рік, коли Володька Зеленський уявляв щасливе майбутнє українців:
«Це успішна та квітуча країна, де немає війни. Країна, яка повернула своїх людей та свої території. Де не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам'ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий. І якщо ми бачимо майбутнє однаково — це має нас об'єднати!».
Льошики та інші подібні кукусіки — спроби повернути цим наративам актуальність. Тому, коли хтось тягне цю істоту у свій етер — хай думає двічі, це ж про відсутність прогресу і цементування борсання у «зеленому» лайні, яке стає триколорним.
На тижні з усіма почестями хоронили 25-річну журналістку та парамедика Ірину Цибух. За три тижні до своєї загибелі на війні вона добре сказала, що найцінніше завоювання росії тут — люди, а саме: їхні мізки та їхній світогляд.
Чому на Донбасі так тяжко? Бо ще до початку війни росія зуміла перетворити великий відсоток наших людей на совєцьких людей, стерти ідентичність і насадити своє «лекало малороса».
Цьому сприяли як і трагедії XX століття, так і небажання всіх посівів українських політиків щось із цим робити, бо ж «5 мілліонав ізбіратєлєй!». Ці «їхні люди» вже 2019-му зробили чергову помилку, за яку розплачуємося всі ми.
Тому, якщо у РФ не виходять взяти Київ — вона окуповує ваш смартфон, соцмережі, екран телебачення і тягне до ближньої церкви УПЦ-РПЦ, бо так «удобна», «паложено» і «шо тут ваапще такоґа, какая разніца». Хто я, ви знаєте відповідь на це питання для себе?..