Зазвичай ми сильно фокусуємося на поточній ситуації у короткому моменті. Така вже звичка після 3 років у гущавині подій на передовій.
«Раптом» москалі збільшили дальність застосування своїх FPV-дронів і знищують логістику у тих місцях, які для фронту вважалися достатньо безпечним тилом. Раптом в нас посипався фронт у районі Воздвиженки та Сухої Балки; ну, а раптом...
Хоча всі ці події частково є наслідками рішень, які ухвалили чи не ухвалили раніше чи допущених помилок. Звісно неможливо все передбачити, але є проблеми, про вирішення яких говорили дуже давно.
Проте це ігнорували, а зараз маємо дуже небезпечні наслідки. Коли наша армія опинилася в ситуації відсутності резервів, москалі почали грати у гру, яка їм дуже подобається і приносить непогані результати як для нинішнього розвитку озброєння й смертоносності фронту.
Наприклад, коли минулої весни московити прорвалися в Очеретине, вони почали методично захоплювати всю висоту, на якій розташоване селище. Дуже вперто тривали бої за Новоолександрівку.
На певному етапі противника зупинили у гирлі між річками Казений Торець і Бичок. На висоті перед трасою, що з'єднує Покровськ і Костянтинівку створили укріплення — противник вперся у Воздвиженку.
Бої котилися на захід і москалі просувалися в бік Покровська, обходили місто з півдня, брали Селидове, перерізали дорогу на Межову... Тут ми підходимо до проблеми відсутності резервів.
Як би не було, наш ворог може тримати серйозні сили на різних ділянках і бути готовим атакувати. Натомість наші сили очевидно менші й відсутність резервів диктує необхідність тримати найбільш боєздатні і численні сили на напрямку найбільшого тиску.
Отже, поки наші сили стримували, а потім намагалися вибити противника з Котлиного, Піщаного і Шевченко, в чому ми теж трохи взяли участь, москалі атакували в районі Воздвиженки. Очевидно, що там не зосередили великі сили, тож виникла пожежа, яку довелося гасити.
На певний час погасили, зупинивши москалів біля «клевера». Тоді вони натиснули в іншому місці — у районі Пантелеймовнівки та Сухої Балки, а потім знову натиснули біля Воздвиженки, захопивши Тарасівку, а далі й Новооленівку, перетнули трасу і зараз полями рвуться практично на три сторони світу.
Намагаються захопити простір між Мирноградом і Костянтинівкою. Звідти вони потенційно зможуть дронами зробити практично неможливим утримання Силами оборони Костянтинівки і перетворити на прифронтову зону смерті Дружківку.
З іншого боку ворг отримав додаткові можливості для обходу Мирнограда і намагається повністю зайняти поля між Мирним та Миколаївкою (замалювано на зображенні нижче). Цілком можливо, що москалі спробують заскочити в Разіне й звідти прорватися в Новоекономічне з півночі.
Інують речі, які варто зробити, але які зробити неможливо лише на рівні бригад чи корпусів; наприклад, формування резервів. Не тільки для того, щоб гасити пожежі, але й для того, щоб належним чином контролювати ситуацію, на ділянках, які «затихли».
Тобто у разі, якщо противник там активізується, то наявні сили могли достатньо часу триматися до прибуття підмоги. Загострилася проблема протидії ворожим пілотам.
Ворог масштабував застосування і має не тільки технічні можливості, але й велику кількість екіпажів. Часто це переходить в площину протистояння між пілотами з обох сторін.
Особливо, коли класичні засоби ураження не можуть виконати завдання. Враховуючи об'єм роботи на ділянках москальського наступу, навіть того ресурсу екіпажів, які в нас є, фізично не вистачає на якісь ще завдання окрім як протидії штурмам.
Масове застосування мотоштурмів у купі із масовим тиском дронами на нашу логістику і позиції, ще більше ускладнило ситуацію. Разом з якістю нам потрібно:
Так само, як не вистачає піхоти, так само часто не вистачає пілотів для того, що закрити весь спектр завдань. Поряд із цим стоїть питання забезпеченням їх відповідними засобами у ситуації, коли радіоефір не дуже сприятливий для повної реалізації потенціалу наших екіпажів щодо знищення ворога.
Потрібно вже вчора закривати логістичні маршрути у районі Добропілля, Дружківки, Краматорська, Слов'янська протидроновими сітками; можливо це не панацея, але свою функцію також має виконати. А саме зменшити відсоток уражень і збільшити кількість втрачених москалями дронів.
У Костянтинівці чи Родинському це робити вже давно пізно, а робити такі масштабні роботи тут буде самогубством. Однак не варто чекати поки така ж ситуація буде в містах, які будуть наступні під ударами.
Зона ураження значно відійшла від лінії боєзіткнення. Для окупантів не таємниця, що логістичне сполучення, яке живить Костянтинівку, пролягає по низовині, через Краматорськ і Дружківку.
Тут потрібно будувати загородження проти дронів уже зараз, поки ворог не заволодів простором на південь від Дружківки, отримавши додаткові можливості по вибору позицій для польотів дронами у напрямку Дружківки-Краматорська. Вважайте, що це буде обстріл прямою наводкою.
Подудувати самі тільки сітки — це не все, адже вони будуть потребувати обслуговування через пошкодження. Якщо цього не робити, то пересування під ними буде ускладнюватися і це також шматок роботи.
З огляду на це треба планувати й логістику, яка у цій зоні стає складнішою, небезпечнішою і потребує відмінного технічного забезпечення та планування. Щобільше, якщо з часом доведеться відступати з Слов'янська-Краматорська, то це поставить ще один логістичний ребус.
Заховати логістику в міській агломерації набагато легше, ніж в полях і мережі невеликих населених пунктів. Тому логістичне плече для наших військ стане довшими; для москалів же з'являться додаткові можливості.
Вже існує звичка ставити засоби РЕБ і на трактори, які копають траншеї, і на вантажні авто, — це все зоопарк, який працює (чи не працює) по-різному, але розуміння є. Стає питання забезпечення логістики дієвими засобами подавлення, а крім того сканерів відео сигналу FPV-дронів.
Як і питання ретельного планування логістичних дій (маршрути, час, замовлення подавлення в районі виконання, навченість особового складу користуватися технічними засобами тощо). Ну, і на додачу вам трішки про загальні наміри ворога...
Під час цієї кампанії окупанти використовують акумульований за весь час досвід, тактичні та інженерні вдосконалення. Ми теж не стоїмо на місці звісно, але ситуація була б краща, якби ми витрачали час і сили не на доведення того, що треба ухвалювати й реалізувати правильні рішення, а на їх безпосередню реалізацію.