Кращі сценарії можливі, тільки треба їх втілювати, а не просто вірити в краще.
Стисла версія цього тексту була написана й опублікована 20 листопада 2023. У новій редакції, по-перше, враховані численні зауваження; по-друге, вона пройшла перевірку на зустрічі аналітиків наприкінці року, де картинки, отримані різними методами, майже співпали; по-третє, цей текст розширений і краще структурований. Дякую численним колегам, чий внесок дозволив покращити текст, їх занадто багато, щоб згадати всіх. Але водночас за те, що вийшло в результаті, відповідаю лише я.
Що буде далі?
Ми беремо тут рамку часу мінімум 2 роки, щоб врахувати наслідки виборів в ключових країнах. Нині ейфорія весни 2023 вже минула, маятник суспільних настроїв хитнувся в інший бік, але спробуємо відволіктися від емоцій та підійти до аналізу раціонально. Втім, якщо ви обираєте для себе незнання, зупиніться тут і не читайте далі.
Що ми точно знаємо на даний момент:
З цього випливають три основні сценарії для України.
Найгірший сценарій, і поки що все рухається по цій траєкторії. Зміна влади в країнах Заходу поступово призводить до зменшення підтримки до того рівня, коли Україна не зможе продовжувати війну й буде вимушена вести переговори про мир на умовах росії. Навіть якщо політична підтримка збережеться на нинішньому рівні, є ще два фактори.
По-перше, кількість точок напруги у світі зростатиме, відволікаючи від України.
По-друге, спроможність Заходу надавати зброю почне вичерпуватися, а переводити американську чи європейську економіку на воєнні рейки ніхто не буде: приватні виробники озброєнь та військової техніки будуть вкладатися у розширення виробництва лише у випадку значних державних гарантій, які сьогодні їм не дасть жоден західний уряд. Ну а Україна в будь-якому разі сама не здатна забезпечити себе сучасною зброєю, хоча мусить робити всі можливі кроки в цьому напрямку.
Фактично цей сценарій означає поразку України, яка не залишає шансів на відновлення економіки (водночас це поразка і росії, але їх влаштовує завершення війни взаємною поразкою). У внутрішній політиці Україна також має проблеми, бо проводити вибори під час безкінечного воєнного стану неможливо (причини добре висвітлені тут); а якщо їх провести, то вони консервують нинішню владу в найгірший спосіб, що дає Заходу підстави остаточно відмовитися від України як недемократичної країни, або призводять до масового протесту, що в час війни матиме вкрай негативні наслідки.
Варіант цього сценарію: згасання інтенсивності бойових дій через низьку спроможність обох сторін, згодом відновлення високої інтенсивності, коли принаймні одна зі сторін буде готова. Якщо жодна зі сторін не буде готова – тоді повільна депопуляція та деіндустріалізація обох країн.
У випадку перемоги росії з великою ймовірністю відбудеться перенесення бойових дій на європейські терени (передусім країни Балтії) без явного спротиву НАТО, але за участі мобілізованих українців у складі російської армії.
Цей сценарій дає Заходу вихід із нинішньої пастки «поразка, перемога й затягування однаково неприйнятні». В цьому сценарії союзники залишають підтримку України приблизно на нинішньому рівні, щоб не допустити поразки України й не завдати поразки росії. Констатуючи неможливість досягти успіхів, західні союзники схиляють Україну до переговорів про заморожування конфлікту, водночас сильно тиснучи на путіна. Ініціатором переговорів стане або Байден навесні чи влітку 2024 (йому треба виглядати на виборах переможцем або принаймні миротворцем), або вже переможець американських виборів навесні 2025.
Сьогодні цей сценарій може здатися малоймовірним, бо до переговорів не готові ні українське суспільство, ні путін – йому вибори не потрібні, бо ставка зроблена на перший сценарій війни на виснаження. Але чимало факторів можуть змінити ситуацію: наприклад, більшість українського суспільства може не прийняти мобілізацію й почати тиснути на владу (а влада легко перекладе відповідальність на «народ, винний у зриві мобілізації»), або численні розколи в нашому суспільстві (значною мірою створені російськими спецслужбами) призведуть до неможливості тримати удар. Тим часом путін може опинитися під внутрішнім (клани) чи зовнішнім (Китай) тиском, у тому числі внаслідок наростання економічних негараздів в росії та в Китаї (про двоїстість китайської політики можна почитати тут). На російську позицію можуть вплинути різноманітні асиметричні українські дії. Підкреслю: на відміну від першого сценарію, переговори вестимуться не на російських, а на західних умовах.
Але це не кінець, а новий початок.
Після підписання мирної угоди обидві сторони (Україна за допомогою Заходу, росія за допомогою Китаю – адже формально війна завершена) починають інтенсивно готуватися до наступної війни, яка станеться в середньому за 5 років (мінімум 3, максимум 7 – саме стільки, за оцінками воєнних аналітиків, потрібно росії для відновлення спроможності, але темп залежить від обсягів зовнішньої допомоги та інших факторів).
Оскільки мирна угода веде до зняття воєнного стану, проводяться демократичні вибори, на яких перемагають нові обличчя, що уособлюють курс на всебічну модернізацію, в той час як Зеленський асоціюється з поразкою і сходить з політичної сцени (відмова від проведення демократичних виборів у мирний час матиме для нього ще гірші наслідки).
За час підготовки до наступної війни росія має шанси вивчити помилки 2022 року (і неодмінно їх вивчить), а Україна має шанси суттєво модернізуватися (не лише в технічному, а й в інституційному аспекті; в дужках також зазначу, що починати варто вже).
Далі розвилка:
В кращому варіанті цього сценарію Україна настільки добре модернізується, що росія остерігається напасти, тож ситуація заморожується надовго по корейському сценарію. Це не та перемога, якої прагне більшість, але такий сценарій дає нам непогану довгострокову економічну та безпекову перспективу.
В гіршому варіанті Україна готується слабко, і друге вторгнення призводить до повної поразки та встановлення проросійського режиму (див. першу та другу Чеченські війни), врешті ліквідацію суверенітету з усіма наслідками 1920-1980 років. Варіант цього сценарію: у випадку перемоги на виборах популістів замість модернізаторів-оборонців нажахана перспективою Руїни активна меншість виходить на Майдан. Не найкращий варіант, але дозволяє відвернути найгірше.
Україні вдається переконати союзників, що поразка росії є прийнятним сценарієм (і навіть бажаним). Допомога різко зростає до рівня, який дозволяє успішно провести весняно-літній контрнаступ, звільнити Південь і Крим, значно скоротити лінію фронту, заморозити окуповану частину Сходу до кращих часів і в такому форматі вийти на переговори на українських умовах.
Після підписання миру Україна вступає в НАТО й отримує великі гроші на відновлення й модернізацію економіки. Переможна Україна привертає увагу світу в різних аспектах, в тому числі інвестиційному. Безпекова ситуація сприятлива для економічного зростання, розблоковані моря відкриті для експорту. Зеленський легко виграє демократичні вибори як переможець у війні. Тим часом російська поразка призводить до накопичення в росії факторів, які ведуть до політичних змін, як це бувало завжди в її історії після воєнних поразок. Ці зміни (у м'якому форматі рефедералізації чи у більш ймовірному жорсткому форматі деколонізації) унеможливлюють наступну російську агресію.
Сценарій «Перемога» найменш ймовірний, бо передбачає той рівень стратегічної й переговорної майстерності, якого Україна нині не має. Водночас він єдиний, який забезпечує виживання правлячої політичної команди, і це добре, що інтереси суспільства й політичної еліти співпадають.
(Деталізація цих пунктів доступна відповідним посадовцям, публікувати недоречно.)
Насамкінець: дякуємо Збройним силам України за те, що поки що маємо перед собою відкритий сценарний простір, в якому можливе різне майбутнє.
Ще раз хочу наголосити: майбутнє не визначено наперед. Кращі сценарії можливі, тільки треба їх втілювати, а не просто вірити в краще.