Що спільного у турецького націоналізму, рух «будителів» у Центрально-Східній Європі та Україною? Відповідь вас приголомшить.
Турецький націоналізм (Türk milliyetçiliği) є одним із наріжних каменів офіційної ідеології Турецької Республіки. Саме націоналізм зайняв украй важливе місце в ідеологічному забезпеченні національно-визвольного руху турецького народу 1918-1923 років.
А то був період розпаду Османської імперії, після програшу у Першій світовій війні (1914-1918) та процес формування турецької нації, коли остаточно оформилися турецька культура і турецька мова. Військово-політична еліта, яка очолила цей рух, відвела турецькому націоналізму важливе місце у розробленій нею системі принципів.
Ця система у міжвоєнну добу отримали назву «кемалізм» на честь вождя національного руху та засновника республіки Мустафи Кемаля, який став Ататюрком — батьком турків. Йому випала честь вести країну і народ у світле майбутнє з мороку минулого.
Ідеолог молодотурецького руху Зія Ґьокальп зазначав, що націю (millet) поєднують не лише етнічні ознаки, географічні умови проживання, політичні чинники, але й культурна спільність (мова, мистецтво, релігія, мораль тощо). Висловлюючись іншими словами, нація — це освіта!
Він вважав, що потрібне проведення низки реформ із метою надання турецькій культурі загальнонаціонального характеру для створення справді національної держави. Людина, через яку систему освіти пройде, якою культурою буде індоктринована, — тим вона й буде.
Може хтось скаже, це особливості турецького національно-визвольного руху. Але варто згадати роль «будителів» — активістів національного, культурного й мовного відродження у середовищі слов'янських народів у 1848-1849 роках.
Вони виступили тоді проти колонізаційної політики мадяризації та онімечення в Австро-Угорській імперії. Нагадаю, протягом двох наступних століть, після битви на Білій Горі (1620), коли на Чеських землях остаточно закріпилася влада Габсбурґів, чеська мова була поступово усунена з державного управління, літератури, шкіл, Карлового університету — й остаточно була зведена до рівня селян, які здебільшого були неписемними.
Все йшло до повного понімечення країни — переїжджаючи до міст, селяни йшли до німецьких шкіл і стрімко ґерманізувалися. «Будителі» створили альтернативну, чеську систему освіти, завдяки якій переселенці із сіл знову перетворювалися на чехів.
В Україні, на четвертому десятку незалежності й далі продовжується боротьба українців за право на захист національної гідності, історії, мови та героїки. Бо виборовши незалежність, українці так і не вибороли права на формування держави й суспільного устрою за своїми звичаями та традиціями, не відновили свого права, ані на землю, ані на справедливий суд, ані на формування влади.
Тому домінантною в незалежній Україні стала постколоніальна адміністрація, яка зберегла звички панування, матеріального визиску, морального приниження і політичного утиску та зверхності над автохтонами. Поки при владі у Києві не будуть національно свідомі, освічені етнічні українці, дива не станеться.