Не лише Нарва — «нестабільна точка», інші подібні «міста-детонатори» вже існують у Міжмор'ї. В ЄС їх бачать, але не збираються упереджувати.
Один із найвпливовіших аналітичних центрів Туманного Альбіону — Chatham House — спрогнозував загарбання Нарви й усієї Естонії, передає, медіаагенція «Останній Бастіон». Мешканці цього прикордонного міста мають міцні, але складні стосунки зі своїми сусідами у РФ.
Фотожурналіст Маріо Ґеллер зустрівся з деякими з них, щоб поговорити про ідентичність, мову та московитську експансію. Огороджений з обох боків танковими бар'єрами, так званий «Міст дружби» зараз звучить як поганий жарт: на одному березі стоїть естонська Нарва, один із найсхідніших куточків ЄС і НАТО; на іншому — колишній її район, а нині місто Івангород.
Там, де колись зустрічалися для консультацій прикордонники обох країн, тепер вони лише грізно дивляться один на одного з відстані 100 м. Дехто каже, що саме тут може розпочатися війна РФ проти НАТО, але не все так однозначно.
Незабаром після лютневого вторгнення РФ в Україну 2022 року, путін висловив міркування, що «Нарва історично належала московії», а тому її потрібно «повернути». Ця заява викликала тривогу в Естонії, породивши побоювання, що третє за величиною місто балтійської держави може стати ціллю наступної експансії московитів на Сході Європі.
Ці побоювання певною мірою виправдані, оскільки до 97% мешканців Нарви й сусідніх громад розмовляють у побуті російською мовою, а багато хто має родичів по той бік кордону. Ще 1993 року, незабаром після відновлення Естонією державної самостійності, влада муніципалітету влаштувала незаконний референдум із метою отримання автономії, але уряд у Таллінні не визнав це голосування, за яким стояв Кремль.
Сьогодні опозиція Естонії до московитського впливу в Європі сильніша, ніж будь-коли. Ця маленька балтійська республіка є одним із найвідданіших прихильників України, надаючи їй відносно більше військової допомоги, ніж будь-яка інша країна, проте для мешканців Нарви зв'язки із РФ є глибшими та складнішими.
«Найбільшою визначною пам'яткою Нарви, звичайно, є московія. Ми втомилися від дурних німців і швейцарців, які приїжджають сюди, щоби просто подивитися по той бік річки на РФ», — нервово коментує міська очільниця Катрі Райк.
До 1918 року Нарва та Івангород були об'єднані під владою царської держави, але після Першої світової війни й здобуття Естонією незалежності однойменна річка стала кордоном. Ця свобода раптово закінчилася влітку 1940 року, коли місто було захоплене совєцькими військами, потім короткий час перебувало під владою німецьких військ, і знову, з осені 1944 року, — під довгою окупацією СССР (аж до серпня 1991 року).
За десятиліття панування совєцького режиму Нарва перетворилася на промислове місто, де в збірних будинках оселилися тисячі робітників з інших республік СССР, зокрема й поневоленої України. Зв'язки із московією залишалися міцними, і донедавна для мешканців міста було цілком нормальним їздити на закупи до РФ, відвідувати друзів або виїжджати на вихідні до Санкт-Петербурґа.
«Кожен, хто хоче, може переїхати до РФ у будь-який час. Звісно, що ніхто цього не робить, оскільки всі знають, що Естонія — вільна країна, на відміну від нашого східного сусіда», — додає Катрі Райк.
Після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року уряд Естонії все більше дистанціювався від Москви та совєцького минулого країни. Пізніше того ж року прем'єр-міністр Кая Каллас дозволила демонтувати всі пам'ятники, встановлені окупантами у часи СССР; у Нарві таким був танк Т-34, що викликало бурхливу реакцію населення, яке досі сумує за втраченим.
Для ледь не всіх із 54 000 жителів прикордонного міста їхні стосунки із РФ та почуття національної ідентичності є більш проблематичними. Молодь не відчуває себе естонцями, попри народження, а залишається у мовно-культурному світі, залишеного їм у спадок старшим поколінням.
Відсутність економічних перспектив змушує їх замислитися над переїздом за кордон. Безробіття у Нарві становить майже 10%, що значно перевищує середній показник по країні, багато підприємств закрилися, а можливості знайти роботу дуже обмежені.
Питання мови також сильно впливає на почуття приналежності до Естонії. Нещодавні урядові реформи освіти передбачають, що все навчання має проводитися естонською мовою, фактично призвівши до закриття російськомовних шкіл по всій країні, чого не робили тривалий час аби не провокувати східного сусіда.
Віднедавна у Нарві оновили штаб добровільної армії — Сил самооборони Естонії (Kaitseliit), — де деякі мешканці доволі активно готуються до можливого конфлікту проти РФ. Мовно-культурна близькість (чи радше, спорідненість) не викликає у них жодних емоцій, адже перед очима — спалені російськомовні міста України: Маріуполь, Вовчанськ, Попасна тощо.
Тут молодих людей вчать готуватися до війни. З 7 років вони можуть вступити до молодіжних воєнізованих формувань Молоді орли (Noored Kotkad) та Доньки Батьківщини (Kodututred), де привчаються користуватися паперовими папами та виживати самостійно в умовах дикої природи та безлюдної місцевості.
«Якщо ти живеш в Естонії та маєш естонське громадянство, ти — естонець. Зрозуміло, чому Естонія хоче, щоб її громадяни розмовляли естонською. Це не слід розглядати як утиск чи жорстокість. Я розмовляю естонською краще, ніж багато хто тут, у Нарві. Це дивує і насторожує, але це — мій особистий вибір», — говорить бійчиня Марія Морозова, яка народилась у Лондоні, але свідомо переїхала до Нарви.
Для інших інтеграція естонців і російськомовних жителів є не стільки політичним, скільки генераційним питанням. 82-річний Аарне Вайк який керує морським музеєм у селі Касму, що за кілька годин їзди від Нарви вздовж узбережжя Фінської затоки, щодня сидить біля будівлі колишнього царського прикордонного посту, оглядає горизонт і вистежує «нафтові кораблі путіна»:
«Я маю фото прикордонників СССР із підписами солдатів, які йшли зі служби. Чи це ностальгія? — Ні, аж ніяк. Мені стає погано, коли я згадую минуле. Естонська культура була знищена. Коли СССР віджив своє, моя батьківщина постала з попелу, це було як відродження».
У Нарві кількість людей, які пережили останню совєцьку окупацію, зменшується, але зростає покоління молодих людей, які усвідомлюють можливість нового конфлікту із РФ. Марія Морозова із місцевого загону Сил самооборони Естонії стверджує, що ніхто у місті не хоче війни, але якщо дійде до зіткнення, — доведеться воювати.
Цілком очевидно, що Нарва — відкладена на про запас стратегічна міна сповільненої дії, яка буде одним із козирів путіна. Тому замість неї Кремль спробує спровокувати конфліктні ситуації в інших проблемних місцях у країнах Міжмор'я:
Важливо нагадувати політикам, урядовцям і журналістам у країнах НАТО і ЄС про ці болючі точки, які планує використати РФ. Зволікання з інтеграцією, модернізацією й інформаційною протидією здетонують соціальне невдоволення, яке обернеться політичним хаосом, який буде на руку Москві.
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» зауважує, що контури путінської недоімперії накреслені кров'ю українців. Мир в Європі (конкретніше, затишне споживацтво Старого світу) — це тонкий міраж, бо не європейці готові боронити свої власні кордони, а США йдуть геть.