Як італійський аристократ, ставши радянським в’язнем, створив ідеї, що вплинули на всю авіацію XX століття.
Перед смертю він розпорядився запаяти всі свої архіви в цинковий контейнер і дозволити відкрити його лише у 2197 році.
Ця людина народилася в надзвичайно заможній родині італійських аристократів, але значну частину життя провела в тюрмах та засланнях Радянського Союзу. Він зробив внесок у розвиток вітчизняної авіації, порівнянний з внеском цілих конструкторських шкіл, однак довгі десятиліття його ім’я залишалося засекреченим і стало відомим широкому загалу лише після розпаду СРСР.
Коли у 1968 році в небо вперше піднявся надзвуковий пасажирський Ту-144, майже ніхто не підозрював, що в його основі лежать ідеї, розроблені ще за двадцять років до цього таємничим італійцем у беріївській конторі. Фактично КБ Туполєва лише розвинуло та адаптувало давній задум.
Сергій Корольов та Михайло Симонов — майбутній глава ОКБ «Сухий» — вважали себе його учнями. Його інженерна думка випереджала епоху настільки, що з десятків спроектованих ним літальних апаратів до реальних випробувань дійшли лише чотири, а серійно випускався взагалі лише один, та й то недовго. При цьому майже вся радянська авіатехніка, аж до космічного «Бурана», так чи інакше спирається на його відкриття та технічні рішення.
Експерти неодноразово стверджували, що за масштабом таланту та здатністю зазирнути в майбутнє він порівнянний лише з іншим великим італійцем — Леонардо да Вінчі.
Барон Роберто Бартіні, якого без перебільшення називають одним із найвидатніших авіаційних умів XX століття, приїхав у СРСР за переконанням: ще в юності він став впевненим комуністом і щиро вірив у цю ідею. Спадок свого батька, оцінений у мільйони, він без вагань передав компартії. У відповідь на це, а також на передані радянській стороні унікальні креслення «червоного барона», його незабаром заарештували. Після Тухачевського його забрали на Луб’янку, де під тортурами добилися «зізнань» у зв’язках з італійською розвідкою.
Більше десяти років Бартіні провів у ув’язненні, ставши жертвою тієї влади, в яку вірив. Багато своїх найвидатніших ідей він створив саме у статусі в’язня.
Перебуваючи у неволі, він розробив перший у світі реактивний винищувач зі змінною геометрією крила, запропонував крило подвійної стрілоподібності — без цієї концепції не існувало б американського «Шаттла», а також сформулював ідеї першого широкофюзеляжного пасажирського літака. Він створив десятки вузлів і інженерних рішень, які використовуються в авіабудуванні й досі.
Його задуми здавалися настільки сміливими та нереальними, що спершу в них майже ніхто не вірив. Проте з часом у тюремних КБ за Бартіні закріпилася репутація генія, здатного «творити дива». Він був єдиним авіаконструктором, чиї фюзеляжі не потребували продувки в аеродинамічній трубі, настільки точно він умів розраховувати форму.
Приїхавши в СРСР «допомагати молодій авіації», Бартіні почав роботу… простим лаборантом-фотограмметристом, незважаючи на гострий дефіцит інженерів. Зате його кругозір вражав: він глибоко знав літературу, історію, архітектуру, грав на роялі, писав картини та вільно говорив кількома мовами.
Креслення за нього оформлювали інші. Сам Бартіні, за спогадами колег, спершу «бачив» літак цілком, міг годинами сидіти з закритими очима, а потім брав олівець і впевнено проводив лінії — і малював блискуче.
Після звільнення у 1946 році він очолив КБ Таганрозького авіазаводу. Формально він був вільний, але залишати місто йому забороняли. Бартіні прекрасно розумів: його ім’я не з’явиться на борту серійних літаків, а його ідеї будуть реалізовані іншими конструкторськими бюро без згадки авторства. І все ж він продовжував працювати, без зупинки створюючи нові концепції.
«Незрозумілий геній радянської авіації» — так пізніше назвав його авіаконструктор Антонов. З приблизно шістдесяти літаків, задуманих Бартіні, були побудовані лише одиниці. Ця людина дивилася надто далеко вперед.