Ескалація війни на Близькому Сході скорочує шанси демократів на перемогу на осінніх виборах. А отже, навпаки, збільшує шанси республіканців.
Разом із тим, мирна угода між Ізраїлем і Палестиною до листопада — суттєво наростила б ймовірність успіху Камали Херріс і знизила шанси Дональда Трампа. Перемога Камали формує значні ризики для політичного курсу Біньяміна Нетаньягу та дає Ірану шанс на нову ядерну угоду у стилі Барака Обами.
Для Ірану — це ідеальна ситуація: ослаблення санкцій, розблокування резервів та приховане просування ядерної програми під виглядом розвитку атомної енергетики. Для Нетаньягу це буде крах його політичного курсу на силове переформатування регіональної системи безпеки.
Швидше за все, політика Херріс у разі її обрання на посаду президенті буде дзеркальним відображенням політики Обами. У цьому плані Камала, можна сказати, політична сестра Барака; політика щодо Ізраїлю, Ірану та інших країн Близького Сходу — все буде майже ідентичним.
Швидше за все, очікується нова угода з Іраном: минулу, укладену Обамою, як відомо, анулював Трамп. Війна РФ проти України у цьому контексті несе для виборів у США зворотний вплив, можна сказати, діаметрально протилежний, адже завершити її до листопада практично неможливо.
Однозначно на користь зростання шансів Херріс, оскільки будь-яка ескалація послаблює тезу Трампа про можливість «домовитися». З іншого боку, потенціал ескалації війни підтверджує «правильність позиції» адміністрації Джозефа Байдена та її похідної — позиції Камали.
Але тут є відмінності у рівнях самої ескалації. Для Трамп вигідно, щоби ситуація на Близькому Сході вийшла на максимальний рівень загострення; це підсвітить ще один геополітичний неуспіх Байдена і потенційну нездатність Херріс розв'язувати цю проблему після обрання.
Із війною РФ проти України ситуація інша — тут ескалація може призвести до загрози прямого ядерного зіткнення між РФ і США, що не потрібно ні Херріс, ні Трампу. Тому ескалація має обмежений характер і це консенсусна позиція американських еліт у вигляді двох провідних політичних партій країни.
У цьому плані шанси діда Дональда на перемогу зростають на тлі млявої війни РФ проти України, а шанси Камали — на тлі динамічної. Попри те, що Трампа його критики люблять називати «кандидатом путіна», схоже, що загальний консенсус КНР, Ірану і РФ полягає якраз у зворотному — у перемозі Херріс.
Саме тому Іран деескалює ситуацію і не відповідає на прямі атаки Ірану, а РФ, навпаки, максимально підняла динаміку війни проти України. Іран фактично рятує Близькосхідну стратегію Обами-Байдена-Херріс від краху, але робить це, зрозуміло, у своїх інтересах і на короткий час: його мета — створити ядерну зброю.
А РФ торпедує плани Трампа «про мир», збільшуючи динаміку бойових дій. Чому геополітичне тріо у вигляді Китаю, Ірану та РФ роблять таку, на перший погляд, дивну ставку?
Політичний режим республіканців для них набагато небезпечніший — це посилення санкцій та торгових воєн щодо Китаю; спільна війна з Ізраїлем проти Ірану; дешева нафта та збитки для РФ. А демократи — це «сковування» планів Ізраїлю, нова угода з Іраном, лайт-версія санкцій щодо КНР і «Зелений курс» із дорогою нафтою.
Тому всім їм потрібний Обама 2.0 — себто «миротворець» і чергова нобелівська премія миру президенту США. Ось так працює в сучасному світі «завдання трьох тіл», в якій стаціонарне, стійке становище зберігається поки що у Тайваню.