Чесно кажучи, не хочеться знову побачити сценарій, коли Генеральний штаб Збройних Сил України кидає свіжо-потужну бригаду на захист фортеці.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Для любителів гри у стрілочки, або спробуймо вгадати наміри москалів, але, якщо серйозно, то вгадувати нічого. Про плани та наміри в принципі відомо наперед.
Питання вже у тому як будемо зупиняти та яку ціну змусимо заплатити. Свою чергову «декларацію про наміри» наш ворог зробив нещодавно, згадавши про лівий фланг оборони Покровська-Мирнограда.
Якщо зможуть перетнути трасу на Костянтинівку, то отримають вигоду в багатьох варіаціях; які нехай пояснюють компетентні й відповідальні. Про наміри загалом зрозуміло.
На цій землі вже колись проводилися масштабні сухопутні операції, а ще в розпорядженні є купа розвідувальних інструментів. Таємниць загалом нема, натомість існує питання, як ми використали час і ресурси, щоби до цього підготуватися.
Рік тому ми намагалися пояснити тилу чому мають бути ті чи інші рішення. У першу чергу тим, хто повинен мати мужність і тестикули їх прийняти, але теперішні події, як і подальші — це показник того що відбувається через те, що ці пояснення або проігнорували або врахували не повністю.
Просто коли наслідки розтягнуті в часі, вони певною мірою сприймаються інакше, але суть їх то не змінилася. Ці рішення досі актуальні, хоч багато часу втратили, і це явно краще, ніж не робити нічого і сподіватися на диво.
Отже, приймати і головне впроваджувати їх треба, якщо хочемо вижити. А поки що ми тут досі маємо шалений тиск і багато хаосу, якого в цій ситуації може стати набагато більше.