Рідне місто під ударами ворога. Авіабомбами, ракетами та дронами-камікадзе росіяни прагнуть залякати мирних жителів, але їм це не вдається.
Запоріжжя... Скільки у цьому слові болі та щемливости. До того, поки я не переїхав жити спершу до Січеслава (Дніпра), а затим до Полтави, – вважав свою малу Батьківщину непримітним, сірим, брудним і навіть огидним місцем на Землі.
Купа промислових об'єктів-ґіґантів, збудованих у добу совєцької окупації задля гонитви з умовно колективним Заходом і мілітаризації зазомбованого пропаґандою населення. Тепер моє Запоріжжя – колиска Козаччини, Махновщини й достоту справжньої Вольниці, – потерпає від московитської навали. Бо осоружним зайдам зі Сходу від природи чужий і незнайомий потяг до Свободи.
Починаючи з березня і до жовтня 2022 р. підступні нащадки Андрєя Боголюбського, Івана Лютого, Пєтра Маленького гатять з усієї наявної у них зброї, наймаючись зламати непокірних запорíжців. Дарма, що цього не буде – жодна ворожа ракета чи дрон-камікадзе не змусить моїх земляків віддатися на поталу загарбникам.
Чому? Відповідь очевидна: у народжених на землях колишнього Дикого поля (Великого лугу) тече кров справжніх борців, славетних Воїнів-Запорóжців, які весь цей час перебували немов у летарґії та "поза політикою".
Подивіться на зруйновані будівлі середмісті та на околицях – зранене, понівечене Запоріжжя не змириться з долею жертви, яку йому насаджують окупанти. Воно оговтується від нещадних нападів, розбирає завали, плаче за невинно вбитими, збирає волю у кулак, виструнчується й знову стає у стрій разом із такими ж бастіонами: Харковом, Бахмутом, Миколаєвом, Кривим Рогом...
Його вулицями я вчився ходити, тримаючи за руку бабусю, бігав із м'ячем на шкільному стадіоні, пізнавав радощі та кривди життя. Звісно, що промисловий сморід від заводів навіть попри бойові дії за кілька кілометрів від Запоріжжя нікуди не зник і до них можна звикнути, але після нашої Перемоги цю нагальну проблему варто буде розв'язати так само як і леґендарний Гордіїв вузол – тобто, негайно і прислуховуючися думки нашої громади, а не грошовитих мішків, що досі спонсорують аґресора і ллють воду на млин окупантів (без прізвищ, запоріжці знають, про кого мова)!
Рідний Космос, Піски, Шевчик, Бородок, Осіпок, Бабурка, Кічкас і без перебільшення серце міста на Дніпрі – Хортиця, – чия сталево бетонована аорта-ДніпроГЕС наче кістка у горлі московитам. Їй не йметься й за всяку криваву ціну вороги бажають поховати під завалами зруйнованих споруд моїх незламних земляків, які продовжують давати гідну відсіч загарбникам із Залісся і Заболоття.
Слава, шана і дяка тобі, металурґійна Січ, степова окраса України, за твою борню й Чин! Низький уклін тобі, загартоване у доменних печах моє Запоріжжя. Ти будеш жити попри все.