Величезний успіх не тільки нашої дипломатії, але й українських громад (діаспоріян) у країнах перебування.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Довга пауза з міжнародним визнанням Голодомору-геноциду української нації тривала аж з 2017 року. Тоді парламент Портуґалії блискавично ухвалив необхідну постанову, за що когось із посольства РФ напевне традиційно викинули з вікна.
І от на дворі 2022-й. Спочатку таке рішення ухвалює Чехія (в додаток до постанови, яку вже голосували ще 2007 року), а сьогодні цілих 3 (!) європейські країни зважуються на таке рішення: Румунія, Молдова та Ірландія.
Попри об'єктивний характер даних про Голодомор 1932-1933, парламентські рішення про засудження московського геноциду часто мають суб'єктивну складову. Повномасштабна війна РФ з Україною безумовно підштовхнула чотири країни до таких голосувань саме зараз.
Дивно, як на теперішні стосунки з Україною згадувати, що подібний парламентський осуд вчинила Угорщина ще 2003 року – одноголосно, з максимально неприємними формулюваннями для Москви. Кажуть, таку новину з жахом сприйняли у тодішній Адміністрації Президента України – до знаменитого голосування у Верховній Раді з визнанням Голодомору саме геноцидом було ще цілих 3 роки.
Деталі нинішнього голосування Румунії мені особисто невідомі. А от рішення Молдови мало бути готовим давно, ще за часів президентства Віктора Ющенка, проте чомусь відкладалося аж до сьогодні.
Ну, а голосування Ірландії, крім ще одного жесту особливих стосунків з воюючою Україною, підкреслює одночасне прохолодне ставлення до теми Голодомору у Лондоні, який навряд чи ухвалить подібне рішення в одній із своїх Палат парламенту. (Хоча під час офіційного візиту прем'єра Ріші Сунака до Києва, він і Володимир Зеленський за протоколом вшанували жертв Голодомору).
Щодо самої РФ, то там не визнають Голодомору. Але паралельно працюють над "науковим зменшенням" кількості українців жертв убивств голодом – з 10 і навіть 13 мільйонів убитих до 3 чи то 3,9 мільйона невинно закатованих московитськими комуністами.
Власне, у резерві Московії наступна теза: мовляв, у РСФСР та Казахстані від голоду загинуло більше людей, ніж в Україні, – отож, «хохли, нє спєкуліруйтє». (Хоча і там, і там убивства голодом тривали на теренах Кубані, Жовтого і Сірого Клинів – українських етнічних територіях).
Одне слово, боротьба за визнання/невизнання геноциду українців точиться без перестанку. Але кожне голосування національних парламентів із засудженням Голодомору – удар у гнилу печінку РФ.