Наші західні сусіди вміють маніпулювати фактами минувшини. Травмовані власною історією, як і московити, у всьому звинувачують українців.
Нині вшановуємо роковини масових репресій польської держави проти українського населення Галичини (так звана «пацифікація»). Окупанти прозвали процес, що розпочалися 16 вересня 1930 року і тривав до листопада (проведення виборів до польського парламенту), Uspokojennie ukrajonców — Pacyfikacja Małopolski Wschodniej.
Персонально відповідальні за масовий терор проти українців наступні дійові та посадові особи. Викладемо їх поіменно, щоби пам'ятати:
Репресивна операція польської поліції та спецслужб розпочалася арештами поміркованих українських галицьких політиків (Д. Паліїв, В. Целевич, І. Ліщинський). А продовжилась — арештом і вбивством радикальних керівників українського підпілля, на кшталт Юліана Головінського.
Надалі було проведено понад 5000 обшуків, заарештовано 1739 українців, здійснено фізичні розправи над тисячами місцевих українських активістів. Ба більше: над ветеранами польсько-української війни 1918-1919 років, учителями, священиками (7 отців убито на очах парохіян).
Обшуки, арешти та побиття українців супроводжувалися масовим і цинічним приниженням людської й національної гідності наших співвітчизників, моральним приниженням мирних цивільних людей (стояння на колінах та спів польського гімну). Удар польської репресивної машини було спрямовано також проти інфраструктури українського громадянського суспільства: погроми українських кооперативних крамниць, кредитних спілок, клубів-читалень «Просвіти», церков і шкіл.
Також поляками закрито українські гімназії у Тернополі, Станіславові та Рогатині, ліквідовано осередки молодіжної організації «Пласт» і спортивних товариств «Сокіл» та «Луг». У сільській місцевості здійснювалися грабежі продовольства та фуражу для забезпечення карателів; надійшло близько 40 повідомлень про зґвалтування українок, але їх було значно більше.