Член Спілки письменників України й лавреат премії імені Максима Рильського намагався донести правду. Але за правду покарали таборами.
У 1927-1928 роках Борис Тен (справжнє ім'я і прізвище Микола Васильович Хомичевський, 9 грудня 1897 — 12 березня 1983) публікувався у журналі «Церква і життя». Це був орган Української автокефальної православної церкви.
Більшість його поезій, опублікованих там, позначені печаттю української «народної релігійності». Борис Тен знав український фольклор, вивчав його і це, зокрема, позначилося на його творчості; ось один зі зразків релігійної поезії:
«Застелила я скатерку чисту,
Уквітчала світлицю свою, —
Я сьогодні зустріну Пречисту,
Що ходила в сусіднім гаю,
Що носила з криниці Господні
Повні відра людського плачу, —
Я зустріну Пречисту сьогодні,
Сліз у відра я їй наточу.
Не втаю я від Діви Святої,
Відкіля джерело наших сліз,
Не втаю, що багато гіркої
Їй води наливатимуть скрізь.
І що довго, ой, довго ходити
Ще їй з відрами людських ридань,
Що без краю-кінця їй тужити
Над безоднею земних страждань.
І що тільки в годину останню
Від огню та від янгольських сурм
Припинитись людському риданню,
Сліз не лить до криниць і до урн.
І що тільки в останню годину
Їй коромисло скинути з пліч…
Я надвечір Пречисту зустріну
Я їй все розкажу за цю ніч».
Як бачимо, новозавітний образ Пречистої, який є одним з найпоширеніших в українському фольклорі, автор «поселяє» в українські реалії. Маємо тут і «скатерку чисту», і «уквітчану світлицю», й «гай», навіть «коромисло»...
Однак це далеко не ідилічна замальовка. У вірші йдеться про «повні відра людського плачу» і саме людські сльози носить Пречиста відрами чи не є це завуальоване відображення реалій тогочасної радянської України?
Адже, попри певну лібералізацію більшовицького режиму у 1920-ті роки, репресії проти неугодних продовжувалися, зокрема проти прихильників української автокефалії. Вкінці 1920-х років, коли цей вірш і з'явився, репресивна машина починала розкручуватися.
Зрештою, уже й сам Борис Тен зазнав репресій, а, можливо, при написанні цього вірша спрацювала інтуїція поета. Чи не був цей вірш передбаченням жахливих репресій 1930-х років і Голодомору.
Певно, щось підказувало Борису Тену, що українців чекають жорстокі часи, коли Пречистій ще довго доведеться носити «повні відра людського плачу». І не скоро настане той час, коли це припиниться.
Важливо додати, що поета і перекладача чекісти заарештували у серпні 1929 року, а наступного — засудили на 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах на Далекому Сході. Врятували Бориса Тена у засланні спів, музика та знання чужоземних мов; звільнений у вересні 1936 року.