Created with Sketch.

Трагічний, величний і вічний

04.09.2024, 10:09

Рівно 39 років тому не стало Василя Стуса – Прометея з Донбасу і щирого патріота вільної України! Його замордували совєти у Пермі...

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у карцері табору особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області за незрозумілих обставин загинув поет і правозахисник Василь Стус. Забутий, скований путами неправди, він жив надіями на краще майбутнє рідної України.

Хто ж "він"? А він – поет-патріот, який витримав усі незгоди життя заради щастя рідної землі. Тому навічно залишився у пам'яті вдячних нащадків, залишився жити у слові.

Стусова лірика вражає своїми розпачливими нотами, своїм сумом, своєю тугою за рідним краєм. Але все ж таки вона несе своєрідний запал упевненості в тому, що цей поет прожив своє життя недарма, що тепер його ім'я відомо усім українцям, які люблять і шанують Стуса як вірного сина своєї країни.

Його вірші будуть ще довго перечитуватися усіма шанувальниками поезії, усіма патріотами України. І звучатимуть слова: «...й у смерті з рідним краєм поріднюсь».

У 2013 році відбулася презентація книги "Василь Стус: Поет і Громадянин". Фоліант упорядкував, відібравши спогади 74 письменників, колишній політв'язень і волею долі співкамерник Стуса – пан Василь Овсієнко:

«Коли я повернувся із табору, то відчував себе винним, коли відвідував сім'ї Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Валерія Марченка. Я ступав, ніби по палаючому вугіллю, бо я повернувся, а їх нема. Ця книжка є якоюсь мірою спокутуванням того гріха».

Це вже третє видання спогадів про Василя Стуса, попередні були видані у 1987 та 1993 роках. Упорядкування нового видання тривало 4 місяці, воно є найповнішим, хоча до нього увійшли розповіді не всіх друзів та знайомих.

Поет пішов із життя у тому ж віці, що і Тарас Шевченко – 47 років. Спершу був похований на табірному цвинтарі у селі Борисово й тільки у листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, – у Києві на Байковому кладовищі.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда...
Читайте також
22 липня завершилася битва за Броди
Історія
Козаки «другого сорту», або степові ландскнехти України
Історія
Пам'яті Сергія Саломатіна
Війна
В одному із сіл Лубенського району відкрили Алею Героїв України
Полтава
150-річчя з дня народження самостійника Шемета відзначили у Лубнах
Полтава
Трояндова алея на честь полеглих захисників України постала у Карлівці
Полтава