Навколо УПА та її політичного проводу ОУН совєцька пропаганда натворила чимало брехливих міфів.
Один із них: УПА, створена 14 жовтня 1942 року, була не армією українського народу, яка протистояла німецьким та совєцьким каральним загонам, а таким собі регіональним "галицьким" бандитським витвором.
Нині, коли відкрито архіви радянських спецслужб, та з’явився доступ до літератури української діаспори, цю пропагандистську маячню легко викрити.
У лавах визволителів України від коричневої та червоної чуми воювали посланці Центру і Сходу, Півночі й Півдня.
Участь в УПА брало і багато полтавців. Серед них більш відомі Петро Дяченко, Микола Савченко "Байда", Дмитро Карпенко "Яструб".
Проте наша розповідь про командира сотні "Полтавців", уродженця Полтавщини "Максима".
Письменник і вояк УПА Петро Мірчук у своїй книзі "УПА 1942-1952 роки" згадує Максима, «який був відомий з побідних боїв з німецькими та більшовиками на східних і північних українських земель».
Сотня "Полтавців" була сформована із вояків військової школи в Поморянах, в яку входили повстанці з Великої України, в основному з Полтавської області.
Вояки сотні пройшли славний військовий вишкіл, мали досвід бойових дій з німцями. Сотня входила до складу Куреня "Сіроманців", який очолював полтавець Дмитро Карпенко "Яструб".
У 1943 році сотня "Полтавців" охороняла під старшинську школу Військового округу "Лисоня".
Курсант цієї школи Микола Небола згадує, що серед викладачів школи був і "Максим", «який був не тільки добрим педагогом, а й добрим бойовим командиром, рішучим в боях, якого поважали й любили».
28 грудня 1944 року в бою з військами НКВД біля села Коремичі Перемишлянського району, що на Львівщині сотник "Максим" загинув.