Перший зимовий похід не лише підняв дух військових УНР, але й надихнув на активнішу боротьбу широкі верстви населення України.
Ми вже ніколи й не дізнаємося, можливо, чи це випадковий збіг, чи так було задумано.
Рівно 30 років тому, 6 грудня 1991 року, ВР ухвалила закон про Збройні сили України. І одночасно цей день – це початок Першого зимового походу Армії УНР у 1919 році.
Сказати, що у 1919 було набагато гірше, ніж зараз – не сказати нічого.
Відступаючи під ударами білогвардійців, яким допомагав Захід, і більшовиків, які контролювали більшість ресурсів колишньої імперії, сили УНР опинилися у трикутнику смерті.
Це територія частини Поділля і Східної Волині, зусібіч оточена «білими» й «червоними» арміями росіян і польським військом.
Армія УНР танула на очах через:
1) нестачу ресурсів і зброї,
2) страшну епідемію висипного тифу, що косила українських воїнів тисячами,
3) небажання Заходу допомагати навіть медикаментами,
4) ефективну за таких умов більшовицьку пропаганду.
Наближалася катастрофа, і 6 грудня на військовій нараді під головуванням головного отамана військ УНР Симона Петлюри українські командувачі ухвалили радикальне рішення: ліквідувати фронт, всі актуальні сили перегрупувати й відправити в партизанський рейд тилами «білих» і «червоних» росіян.
При цьому реальне бойове ядро складалося лише з трьох тисяч бійців (тисяча кіннотників, дві тисячі піхотинців) і 14 гармат.
Рейд на схід починали в жахливих умовах, але ворогів били нещадно, здобуваючи в боях амуніцію та інші необхідні ресурси.
Для денікінців, які й так відступали після невдалого походу на Москву, це стало справжнім сюрпризом.
«Разбитая нами Украинская армия оказалась у нас в тылу» — невдовзі телеграфували вони, геть збиті з пантелику.
Розвідники полку ім. Костя Гордієнка під час Зимового Походу 1919—1920 рр. (Федір Грінченко)
Невдовзі після старту операції, 17 грудня, українським воїнам мало не потрапив до рук генерал Ніколай Брєдов, який у серпні того року зі своєю дивізією перехопив Київ у бійців Української галицької армії, які вже звільнили місто від "червоних".
Тепер настав час Брєдова відступати, ще й вельми поспішно — він ледь уник полону, тікаючи від українських військ на автомобілі.
Російському генералу пощастило з густим туманом. Однак бійці УНР полонили чотири десятки його офіцерів, а також взяли чималі припаси штабу.
Завдяки активним діям Армії УНР «білі» імперці покотилися на південь ще швидше — уже невдовзі українські воїни билися вже проти радянських загарбників.
Загалом Армія УНР пройшла з боями понад 2 500 км, повернувши під українську владу хоч на певний час купу населених пунктів, включно з Уманню, Каневом, Смілою та Черкасами.
Населення, яке раніше ще могло вірити пропаганді «совєтів» чи «білих», зустрічало повернення українських національних сил із радістю, допомагаючи нашим військам.
Ця неординарна операція завершилася успіхом 6 травня 1920-го. Тоді частини Армії УНР зустрілися під Ямполем з однією з українських дивізій, які в складі союзницької польської армії вже вели наступ на «червоних».
Значна військова активність української армії в несприятливих умовах певним чином посилила позиції уряду Симона Петлюри в переговорах з поляками.
Це була відчайдушна спроба врятувати українську державність від наступу більшовизму — для УНР був життєво необхідний дієвий союзник у війні проти росіян, який міг допомогти боєприпасами та зброєю.
Договір між державами було підписано 21 квітня 1920 року. Умови його були важкими для українців, але могли б бути ще гіршими: дипломатичні дискусії проходять тим легше, чим більшу військову силу ти маєш.
Перший зимовий похід не лише підняв дух військових УНР, але й надихнув на активнішу боротьбу широкі верстви населення України — аж до початку 1930-х воно вибухало селянськими повстаннями.
Всіх українських воїнів – зі святом, побратими!